Читати книгу - "Страж ЗабутоЇ Клятви , Arachne "

Пройшло багато років з того часу, як Огр прийняв на себе печатку і став захисником села. Його образ давно обріс міфами та легендами. Для багатьох молодих жителів він був лише древнім монстром, який живе в занедбаній печері, від якого слід триматися подалі. Розповіді про те, що колись ця чудовисько захистила поселення від темряви, давно перетворилися на казки на ніч для дітей. Старі люди, які пам'ятали його справжню роль, вже майже всі покинули цей світ, і лише небагато мудрих старійшин знали правду.

Огр облаштувався в печері, що була на околиці лісу, неподалік села. Це місце, хоч і покинуте, стало його притулком, його домом. У цих кам'яних стінах він міг жити далеко від людей, не турбуючи їх своїми рідкісними появами. Печера давала йому усамітнення, але також дозволяла бути досить близько, щоб завжди бути напоготові, якщо щось загрожувало селі.

Зрідка Огр виходив на полювання, щоб добути їжу, або збирав трави та коріння для магів та лікарів села. Він робив це непомітно, ніколи не показуючись мешканцям. Ніхто не бачив його ні на ринку, ні на вулицях, але кожен знав: якщо щось загрожувало селі, чудовисько з печери завжди було поряд.

Час залишив свій слід з його зовнішності. Обличчя Огра стало більш виснаженим, а його колись грізна міць тепер була прихована під сірими, наче скам'янілими м'язами. Друк, накладений старійшинами, продовжував обмежувати його силу, але тепер це стало частиною його природи, ніби саме життя навчило його смиренності та терпінню.

Діти, граючи на околиці села, часто лякали один одного історіями про монстра, який живе в печері. Вони розповідали, що вночі можна почути його важке дихання і побачити його очі, що світяться, які стежать за ними з темряви. Для молодого покоління Огр був не більше, ніж жахлива казка, якою лякали неслухняних.

— Якщо не слухатимешся, чудовисько прийде за тобою! - говорили матері своїм дітям.

Але ніхто не знав, що це чудовисько насправді було їх незримим захисником. Огр чув ці розмови, коли ночами ховався в тіні дерев, спостерігаючи за тим, як село жило своїм повсякденним життям. Він звик до того, що його вважають ворогом, але в глибині душі йому було боляче усвідомлювати, що він завжди буде для них чужинцем.

Лише кілька старійшин села, які знали про його справжню сутність, іноді відвідували його печеру. Вони приносили йому новини про село, просили поради чи допомоги в окремих випадках, коли з'являлися нові погрози. Огр ніколи не відмовляв, але залишався в тіні, завжди ховаючись від людей.

Старійшини були останніми, хто пам'ятав історію про те, як Огр урятував їх від темних істот. Для них він не був монстром, він був охоронцем, вартовим їхнього світу. Вони знали, що без нього село давно впало б перед новою небезпекою. Але з кожним роком їх ставало дедалі менше, і ті, хто ще пам'ятав його, старіли і вмирали, передаючи свою мудрість лише обраним.

Незважаючи на роки відносного спокою, Огр завжди залишався настороже. Він відчував, що село, незважаючи на свою безпеку, знаходиться на порозі чогось темного. Сила, з якою він колись боровся, можливо, була повністю знищена, лише тимчасово ослаблена. Він бачив у своїх нічних видіннях зруйновані міста і поля, що димилися, відчував, як темрява поступово прокидається десь далеко на заході.

Він розумів, що його час спокою незабаром закінчиться, і село знову може потребувати його захисту. Але тепер він був старшим і мудрішим. Він знав, що одна лише сила не зможе перемогти загрозу, що насувається. Він готувався до того, що його останній бій може стати не лише його викупленням, а й завершенням довгого шляху.

Якось, коли вітер доніс до нього тривожні вісті з межі села, старійшина прийшов до нього в печеру з звісткою про наближення чогось жахливого. Люди, які приходили з інших поселень, розповідали, що на півночі знову почали з'являтися чудовиська, такі, як ті, що колись знищили їхні будинки.

Старійшина з тривогою глянув на Огра.

- Темрява повертається, - сказав він. — Ми не знаємо, що робити. Ми потрібні тобі як ніколи раніше.

Огр повільно підвівся, його погляд був спокійний і рішучий.

— Якщо пітьма повертається, — сказав він, — то я готовий її зустріти.

Він знав, що попереду на нього чекає останнє випробування, можливо, найважче за всі роки. Але тепер він був готовий до цього. Він більше не був тим розгніваним юнаком, яким був колись. Тепер у ньому жила мудрість і розуміння, що його сила — це не прокляття, а дар, яким він може захистити тих, хто потребує допомоги.

З цими думками Огр зібрав свою зброю, одягнув свою стару броню і подався до старійшини, щоб обговорити план дій. Темрява наближалася, але цього разу він не буде сам.

Пізній вечір огорнув село Тихолісся, коли Огр, взутий у свої важкі чоботи, повільно крокував пустельними вулицями. Місяць тьмяно світив крізь хмари, а легкий вітерець ворушив крони дерев. У нічній тиші його кроки, хоч і тихі, все одно віддавалися глухою луною в кам'яних стінах будинків. Цілий день мешканці уникали його поглядів, закривали віконниці своїх будинків, відчуваючи незрозумілу тривогу. Огр знав, що за цими зачиненими дверима люди шепотілися про небезпеку, що насувається. Його присутність, як і завжди, викликала занепокоєння, але він не звертав на це уваги.

Його шлях лежав до будинку старійшини, того самого, хто зберігав стару печатку і знав усі давні легенди. Огр йшов упевнено, знаючи, що зустріч з ним — перший крок до того, щоб підготуватися до темряви, що насувається. Він відчував, що часу все менше.

Будинок старійшини Люція знаходився на околиці села, ближче до лісу, де тиша була особливо гнітючою. Цей будинок був старий і наповнений історією. Він стояв тут, коли село ще було молоде, і кожен камінь його стін був свідком великих подій минулого. Огр пам'ятав, як багато років тому сам Люцій прийшов до нього із пропозицією накласти на нього печатку. Тепер ця людина була старою, але її мудрість не згасла.

Огр підійшов до дверей і постукав своїм масивним кулаком. Скрипучий звук старого дерева озвався гулом усередині будинку, і за мить двері повільно відчинилися. На порозі стояв Люцій — худий, згорблений старий, закутаний у простий теплий плащ. Його очі, хоч і потьмяніли з роками, все ще горіли мудрістю та рішучістю.