Читати книгу - "Страж ЗабутоЇ Клятви , Arachne "

— Я знав, що ти прийдеш,— сказав старійшина тихим голосом. — Заходь. Нам потрібно багато обговорити.

Огр нахилився, щоб пройти через низький дверний отвір, і опинився в скромній кімнаті, освітленій лише тьмяним світлом свічок. На стінах висіли стародавні сувої, трави сушилися біля стелі, а в кутку стояв стіл, завалений старими книгами та картами. Це був притулок мудреця, де історія та магія перетиналися.

Старійшина жестом запросив Огрома сісти за стіл. Він повільно опустився на дерев'яний стілець, що заскрипів під його вагою, і напружено глянув на Люція.

— Ти відчув темряву, чи не так? — спитав старійшина, оглянувши орка.

Огр кивнув головою.

- Вона повернулася. Її присутність усюди. Я бачив це у лісах. Земля знову сповнюється злом, як багато років тому.

Люцій зітхнув і сів навпроти. Його пальці нервово ковзали стародавньою картою, що лежала на столі.

- Ти не помиляєшся. Ми давно знали, що цей день настане. Весь світ відчуває, як темрява піднімається з найглибших надр,— сказав старійшина, вказуючи на західні землі. — Жахи, що колись напали на нас, були лише першими вісниками. Справжня загроза ще попереду.

Він розгорнув карту, на якій були відзначені не тільки село та околиці, але й та сама територія західних руїн, де Огр колись воював із давнім злом.

- Ти був там. Ти переміг. Але та битва була лише початком. — Люцій глянув на Огрома впритул. — Джерело темряви не знищене до кінця. Він лише затих, вичікуючи свого часу. І ця година настала.

Огр насупився, його кулаки стиснулися. Всередині його знову завирувала та сама лють, яку він так довго стримував.

— То що ж нам робити? — спитав він. — Як цього разу зупинити це зло?

Люцій довго мовчав, збираючись із думками. Його старі руки повільно розкрили одну з книжок, що лежали на столі. Це був древній фоліант із стертими сторінками, покритими дивними символами та заклинаннями. Старійшина почав гортати книгу, поки не зупинився на одній із сторінок.

— Є стародавнє пророцтво, — почав він, не зводячи очей з тексту. — Воно говорить про героя, який одного разу зупинить прихід вічної ночі. Але у цих словах завжди було щось більше, ніж просто легенда. Ти не просто захисник цього села, Огр. Ти — зв'язувальна ланка між нашим світом та світом темряви.

Слова Люція проникли в душу Огрома, змусивши його глибше подумати про своє призначення. Він розумів, що його боротьба була випадковою. Друк, накладений на нього, пов'язав його не тільки з цим селом, але й із самою природою сил, проти яких він боровся.

— Що я маю зробити? - Запитав Огр.

— Джерело темряви,— продовжив старійшина, вказуючи на західну частину карти,— знову прокинувся. Але тепер він не лише загрожує нашому селі. Його сила розростається. Ти відчув це. Якщо ми не зупинимо його, темрява поглине весь світ. Але цього разу перемогти буде важче. Ми більше не можемо сподіватися на звичайну силу чи магію.

Люцій зітхнув і повільно підвівся.

— Ми повинні посилити печатку, що була накладена на тебе. Це не просто обмеження твоєї сили, Огр. Це зв'язок, який пов'язує тебе зі світом. Ти сам – той ключ, який може зупинити пітьму. Але для цього буде потрібна жертва.

Огр насторожився.

- Яка жертва?

— Печатка скувала твою силу, але тепер її доведеться посилити настільки, що ти станеш не просто захисником села, але її останньою лінією оборони. Друк поєднає тебе з цією землею ще сильніше. Ти не зможеш покинути її, і якщо пітьма нападе знову, ти станеш тим, хто прийме її удар на себе.

Огр розумів, що його життя вже давно належить цим людям і цій землі. Він не міг відмовитися від свого обов'язку, навіть якщо це означало, що йому доведеться пожертвувати своєю свободою і, можливо, власною душею.

— Якщо це те, що треба, щоб захистити село, — твердо сказав він, — я готовий.

Люцій зітхнув, але в його погляді промайнула тінь гордості. Він знав, що Огр був не просто чудовиськом, що живе в печері. Він був героєм, який вибрав шлях спокутування, незважаючи на всі свої помилки та свою темну силу.

— Тоді ми почнемо ритуал завтра на світанку,— сказав старійшина. — Ти маєш бути готовим. Це не просто магічний обряд. Це буде випробування для твого духу. Якщо ти пройдеш його, ти станеш захисником, якого не зможе здолати жодне зло. Але якщо ти зазнаєш невдачі... темрява поглине і тебе.

Огр кивнув, його погляд був сповнений рішучості.

- Я пройду це випробування, - сказав він, підводячись. — Я зроблю все, що потрібне.

Вони попрощалися в тиші, і Огр вийшов у ніч, знаючи, що його останній бій був ближчий, ніж будь-коли. Завтра він стане не просто вартовим села, а чимось більшим — останньою надією проти темряви.

Світанок ще не настав, коли Огр почав свої приготування. Він стояв на скелі біля печери, його могутня постать ледь вимальовувалась у передсвітанковому серпанку. Небо на сході тільки починало світлішати, але село Тихолісся вже готувалася до найважливішого моменту — ритуалу, який мав або назавжди зміцнити її захист, або призвести до катастрофи.

Ніч перед ритуалом Огр провів у роздумах. Він знав, що цей обряд стане вирішальним випробуванням не тільки для нього, а й для самого села. Друк, накладений багато років тому, дозволив йому стримувати свою лють і служити захисником. Але тепер друк має стати чимось більшим — кайданами, що пов'язують його життя із життям села. Якщо він зазнає невдачі, наслідки будуть трагічні не тільки для нього, а й для всіх, кого він поклявся захищати.

Огр знову одягнув свою стару броню — потьмянілу, вкриту шрамами та тріщинами від минулих битв. Кожна вм'ятина на обладунках була свідченням його шляху, його боротьби з пітьмою та самим собою. На його спині висів масивний молот, колись викутий для битв, але тепер він більше нагадував символ його могутності та відданості.

Закінчивши готуватися, він вирушив до центру села, де старійшини та маги вже почали збиратися для проведення ритуалу.

Світло ранкової зорі м'яко огорнуло село. Біля центральної площі, де колись проходили свята та ярмарки, стояли стовпи, прикрашені старими символами, які використовувалися для магічних ритуалів. Люди збиралися осторонь, багато хто не розуміючи, що їх чекає, але відчуваючи небезпеку, що насувається.