Читати книгу - "Гібридні дракони, КАТЕРИНА ЧУЧАЛІНА"

     Поселенням ходила легенда, що дружина старого Снігу в юності вигравала змагання десять літ поспіль!

      Хлопці, ясна річ казали, що піддавалися та бігли до лісу шукати пір’я такого птаха, яке точно буде змушувати стрілу летіти далеко-далеко і точно у ціль.

      У двобої на мечах, Олень був одним з найкращих. Якось, він навіть здолав майже дорослого хлопця на ім’я Бажан. Ніхто не мав права вигравати у Бажана, тож  розплата не забарилася.

     Коли Олень бігав лісом, Бажан зі своїми друзями підкараулили хлопчика, прив’язали за руки до гілки дуба, прямо понад мурашником. Тож, щоб голодні мурахи не почали бігати Оленевим тілом, хлопцеві доводилося піднімати ноги вгору, а це було не легко, оскільки руки вже почали боліти від напруження та мотузок.  Бажан зі своєю ватагою підрізали гілку – щоб Олень не мучився довго і знесилений впав прямо на мурашник. Радіючи своїй помсті, хлопці із гигиканням, сміхом та лайливими словами кинулися геть.

       Перед очима Оленя застрибали світлі та чорні цятки, у вухах загуділо, а голова пішла обертом. Ще мить, і його босі ноги опустяться до мурашника, і хлопця з’їдять живцем. І тут мотузка розв’язалася, а Олень впав на зелену траву, прямо серед великої галявини. Хтось почав розтирати зап’ястя хлопця приємним розчином, від якого руки вже не так боліли. Ледь дихаючи, Олень піднявся на одній руці і встав на коліна.

      - Не треба так поспішати, хлопче, - сказав старий, який саме розтирав рани. Врятований хлопець зацікавлено розглядав дідуся. Той був високий, стрункий, мав зелено-жовті очі та зелений одяг з листя та трави.

     - Ой, - зойкнув Олень.

     - Тим хто не робить зла моїм угіддям, і я зла не роблю. А ти завжди був чемним у моєму лісі, - кивнув Лісовик. А потім його обличчя стало роздратованим, а очі засяяли люттю. – Але я покажу тим дурбецалам! Це ж треба! Порізали гілку просто так!

      - Ти їх з’їсти? – Перелякано запитав хлопчик.

      - Тебе погано годують? – Захвилювався Лісовик. – Зараз, закінчу із твоїми руками та принесу ягід. Гриби, здається, ще не дозріли.

      - Дякую, - ледь вичавив з себе переполоханий гість лісу. – Мене добре годують. Але ж ти сказав, що покажеш Бажану і його ватазі.

      - А як же, а як же, - заповзято закивав Лісовик. - До скону своїх днів не захочуть лізти до мого лісу! Ні, - раптом здогадався володар лісу, - я нікого не їм. – І він розсміявся.

      Оленю раптом захотілося стати лісовиком, а не вбивцею Драконів. І, отак, допомагати різним нещасливцям, які потрапили у халепу. А ще було дуже цікаво довідатися, як Лісовик пересунув його, Оленя, з лісової хащі до сонячної галявини. Але хлопець не наважився запитувати.

     Побачивши живого, цілого та неушкодженого Оленя, Бажан із своєю ватагою зблідли і перелякалися що-зараз-їм-попаде. Але хлопчик нікому нічого не розповів, неабияк здивувавши своїх кривдників. Спочатку ватага вирішила, що Олень з’їхав з глузду. Але хлопець поводився, як і раніше, хіба що вираз очей у нього був трохи замріяний. Тоді ватага вирішила взяти його до себе.

     Олень оглянув їх холодним поглядом, нічого не сказав та відправився у своїх справах. Тоді Бажан запропонував зробити нову капость. Але ватага цього не встигла.  Бажан із друзями відправилися в ліс і тоді… тоді все поселення з них сміялося.  І кривдники лісу змушені були відправитися до своїх далеких родичів у іншому поселені – бо тут ніхто не сприймав їх, як раніше.

     Щойно навчившись плавати, Олень ускладнив свої тренування. Ще вдосвіта він починав бігати навколо поселення. Потім, тренування на мечах  та у стрільбі з луку. Згодом, після того, як приніс дрова та допоміг матусі, хлопчик йшов плавати у річці. Плавати він любив та робив це за будь-якої погоди. Навіть взимку - проламавши ополонку, Олень пірнав у крижану воду.

      Мабуть, цими своїми купаннями, хлопець розізлив Духа Річки.  В той період року, коли Сонце перестало лінуватися і стало раніше підніматися з-за обрію та освітлювати землю, Олень захворів. Два дні він весь палав. Мама була у розпачі: вона не могла відпустити сина до його батька, Боговида, поки за батька не помстилися.

    Бідолашна жінка не знаходила собі місця, і врешті-решт стала кататися по глиняній підлозі, час від часу видаючи моторошні звуки виття від відчаю.

      Мама постійно натикалася то на один предмет побуту, то на інший: з дерев’яних столу, поличок та стільців почали сипатися вигадливі глечики, миски та горщики,  виплескуючи на підлогу воду, мед та суп. А  ткацький станок заколивався, але встояв, лише  скраклі жалібно вдарилися у стіну хати, обмазану глиною.

      У своєму марені, Олень подумав, що краще вже перейти Річку Життя та опинитися на тому березі, ніж слухати стогони та зойки Матусі. Дракон на річковому мосту його вже не лякав. Але не судилося.

      Коваль Горобець, який жив у сусідній хаті, почув дивні та зловісні зойки, верески та гамір посуду, що падав на підлогу. Горобець натягнув теплого кожуха та зазирнув до помешкання сусідів.

       Можливо, коваль був не дуже балакучим, але у критичних ситуаціях йому ціни не було – не дарма ж він у юні роки відвідував із купцями південні поселення. За декілька хвилин, оцінивши ситуацію, Горобець вирішив вирушити до Жерців, по допомогу.