Читати книгу - "Трістрам Шенді"

Мені часто спадало на думку, що тут не може йтися ні про що інше, як про посаду головного королівського блазня, – і що Йорик із Гамлета, трагедії нашого Шекспіра, багато п’єс якого ви знаєте, побудовані на достовірних документальних даних, – поза сумнівом є цим самим Йориком.

Мені нíколи заглянути в Данську історію Саксона Граматика,[23] щоб перевірити правильність усього цього; – але якщо у вас є вільний час і вам неважко дістати книгу, ви можете це зробити анітрохи не гірше за мене.

У моєму розпорядженні при поїздці по Данії зі старшим сином містера Нодді, якого я супроводжував 1741 року як гувернер, обскакавши з ним із запаморочливою швидкістю більшість країн Європи (про цю своєрідну подорож, здійснену спільно, дано буде захоплююча розповідь на подальших сторінках цього твору), – в моєму розпорядженні, повторюю, було при цій поїздці лише стільки часу, щоб упевнитися в справедливості одного спостереження, зробленого людиною, яка довго прожила в тій країні, – а саме, що «природа не була ні надмірно марнотратна, ні надмірно скнариста, наділяючи її мешканців геніальними або видатними здібностями; – але, подібно до розсудливої матері, виявила помірну щедрість до них усіх і дотримала таку рівність при розподілі своїх дарів, що в цьому відношенні, можна сказати, привела їх до одного знаменника; таким чином, ви нечасто зустрінете в цьому королівстві людину видатних здібностей; зате в усіх станах знайдете багато доброго здорового глузду, яким ніхто не обділений», – що, на мою думку, абсолютно правильно.

У нас, ви знаєте, справа йде зовсім інакше; – всі ми уявляємо протилежні крайнощі в цьому відношенні; – ви або великий геній – або, п’ятдесят проти одного, сер, ви заплішений дурень і бовдур; – не те щоб були абсолютно відсутні проміжні східці, – ні, – ми все ж не настільки безладні; – проте дві крайнощі – явище, яке звичайніше і частіше зустрічається на нашому невлаштованому острові, де природа так примхливо і вередливо розподіляє свої дари і здібності; навіть удача, відвідуючи нас своїми милостями, діє не примхливіше, ніж вона.

Це єдина обставина, що коли-небудь порушувала мою впевненість відносно походження Йорика; у жилах цієї людини, наскільки я його пам’ятаю і згідно з усіма відомостями про нього, які мені вдалося роздобути, не було, мабуть, ні краплі данської крові; дуже можливо, що за дев’ятсот років уся вона випарувалася: – не хочу губитися в марних домислах із цього приводу; адже не має значення, від чого це сталось, а факт був той – що замість холодної флегми[24] та правильного співвідношення здорового глузду і чудасій, які ви чекали б знайти у людини з таким походженням, – він, навпаки, відрізнявся такою рухливістю й легковагістю, – здавався таким диваком в усіх своїх звичках, – стільки в нім було життя, примх і gaіeté de coeur[25] що лише найблагодатніший клімат міг би все це породити й зібрати разом. Але за такої кількості вітрил бідний Йорик не ніс жодної унції баласту; він був найбільш недосвідченою людиною в практичних справах; у двадцять шість років у нього було рівно стільки ж уміння правити кермом у життєвому морі, як у пустотливої тринадцятирічної дівчинки, що не підозрює ні про які небезпеки. Таким чином, у перше ж плавання свіжий вітер його натхнення, як ви легко можете собі уявити, гнав його по десять разів на день на чий-небудь чужий такелаж; а оскільки найчастіше на його шляху виявлялися люди статечні, люди, що нікуди не поспішали, то, зрозуміло, лиха доля найчастіше зіштовхувала його саме з такими людьми. Наскільки мені відомо, в основі подібних fracas[26] лежав зазвичай який-небудь нещасливий вияв дотепності; – бо, сказати правду, Йорик від природи відчував непереборну відразу та неприязнь до суворості; – не до суворості як такої; – коли потрібно було, він бував найсуворішим і найсерйознішим зі смертних цілими днями й тижнями вряд; – але він терпіти не міг удаваної суворості й вів із нею відкриту війну, якщо вона була тільки плащем для неуцтва або недоумства; у таких випадках, якби попалася вона на його шляху під яким завгодно прикриттям і заступництвом, він майже ніколи не давав їй попуску.

Іноді він говорив із властивою йому безрозсудністю, що суворість – запекла пройдисвітка, додаючи: – і пренебезпечна до того ж, – оскільки вона підступна; – за його глибоким переконанням, вона за один рік виманює більше добра та грошей у чесних і добромисних людей, аніж кишенькові та крамничні злодії за сім років. – Відкрита душа весельчака, – говорив він, – не таїть в собі ніяких небезпек, – хіба тільки для нього самого; – тоді як сама суть суворості є задня думка і, отже, обман; – це старий прийом, за допомогою якого люди прагнуть створити враження, ніби у них більше розуму та знання, ніж є насправді; незважаючи на всі свої претензії, – вона все ж не краща, а частенько гірша за те визначення, яке давно вже дав їй один французький дотепник[27] – а саме: суворість – це прийом, винайдений для тіла, щоб приховати вади розуму; – це визначення суворості, – говорив дуже необачно Йорик, – заслуговує на зображення золотими літерами.

Але, кажучи по правді, він був людиною невипробуваною та недосвідченою в товаристві та з граничною необережністю й легковажністю торкався в розмові також і інших предметів, відносно яких аргументи розсудливості наказують дотримувати стриманість. Але для Йорика єдиним аргументом була суть справи, про яку йшла мова, і такі аргументи він зазвичай перекладав без усяких недомовок на просту англійську мову, – дуже часто при цьому мало зважаючи на осіб, час і місце; – таким чином, коли заговорювали про який-небудь негарний і неблагородний вчинок, – він ніколи ні секунди не замислювався над тим, хто герой цієї історії, – яке він займає становище, – або наскільки він здатний зашкодити йому згодом; – але якщо то був брудний вчинок, – просто говорив: – «такий-то і такий-то брудна особистість», – і так далі. – І позаяк його зауваження зазвичай мали нещастя або закінчуватись яким-небудь bon mot[28] або приправлятись яким-небудь жартівливим чи забавним висловом, то необачність Йорика розносилася на них, як на крилах. Словом, хоча він ніколи не шукав (але, зрозуміло, й не уникав) випадків говорити те, що йому підскочило під язик, і притому без усякої церемонії, – в