Читати книгу - "Ніщо не зникне, поки я тебе шукаю , Шепіт Оповідачки"

Гарет не одразу помітив зміни в сестрі. Вона завжди була тихою, замріяною, мовчазною, ніби жила у світі, відмінному від того, де жили всі інші. Але останнім часом у її поведінці з’явилося щось інше.
Вона стала ще відчуженішою, хоча в її очах з’явився ледь помітний блиск, який він не міг пояснити. Її губи, що раніше вимовляли слова поваги, тепер інколи тремтіли, неначе в ній боролася якась таємниця.
Він почав стежити. Не тому, що хотів обмежити її свободу, а тому, що в його серці росла недобра підозра.
Одного разу він побачив, як сестра прокралася з будинку після заходу сонця. Тихо, обережно, наче боялася, що її хтось помітить. Гарет ішов за нею, ховаючись у тінях.
І ось, серед дерев, він побачив його. Чоловіка в темному, що стояв у місячному сяйві. Чоловіка, який дивився на його сестру так, ніби вона належала тільки йому.
Він побачив, як Селіна підійшла ближче, не відчуваючи страху. Як незнайомець торкнувся її руки кінчиками пальців. Як вона не відсахнулася. Як щось у цьому дотику було майже сакральним.
В ту мить у Гарета всередині все похололо.
Він не відразу зрозумів, чому ця сцена викликала в нього такий жах. Але потім помітив: той чоловік не відкидав тіні. Його очі сяяли в темряві, як очі вовка. Його рухи були надто плавними, неначе він не йшов, а ковзав.
Гарет чекав, поки сестра повернеться. Він сидів у темряві, притулившись спиною до стіни, стискаючи в руках кинджал. Не для того, щоб її налякати — для того, щоб відчувати його холод, стримувати гнів, зібратися з думками.
Коли двері скрипнули і Селіна нечутно прокралася в кімнату, він підвівся.
— Де ти була? — його голос звучав рівно, але занадто спокійно, як перед бурею.
Вона здригнулася, але швидко сховала це за звичною для неї мовчазною гордістю.
— У саду, — відповіла вона, і це була правда. Але не вся.
Гарет зробив крок до неї.
— З ким?
Тепер вона мовчала. Він помітив, як її руки трохи затремтіли, і щось у ньому боляче стиснулося.
— Я бачив тебе, Селіно. Бачив його.
Вона підвела на нього очі. Не винуваті, не налякані — відчайдушні.
— Якщо ти бачив, то знаєш, що я не боюся його.
— Ти мала б боятися! — він уперше підвищив голос, його терпіння тріскалося, наче тонкий лід.
— Чому? Бо так кажеш ти? Бо хтось вирішив, що всі вони — чудовиська?
— Бо я знаю, ким він є! — гаркнув Гарет, зробивши ще один крок уперед. — Знаю, що він не людина!
Селіна звела підборіддя.
— І що з того?
Гарет завмер, ніби вона щойно вдарила його.
— Що з того?..
Вона ковтнула, зціпила пальці.
— Якби ти бачив його так, як бачу я…
— Досить! — його голос обірвав її слова.
Він розвернувся, провів рукою по обличчю, намагаючись взяти себе в руки.
— Селіно… — він говорив тихо, але в його голосі була смертельна серйозність. — Він не той, ким ти його бачиш. Він істота, що живе за рахунок інших. Він…
— І ти вважаєш, що якщо вб’єш його, ти мене врятуєш?
Гарет різко глянув на неї.
— Так.
— Ти нічого не розумієш…
— Це ти нічого не розумієш! — вибухнув він. — Чи ти гадаєш, що це якась казка?! Що він не нап’ється твоєї крові, коли настане час?!
Вона похитала головою.
— Він не зробить мені зла…
— Як же ти наївна…
Гарет раптом схопив її за плечі. Не грубо, не боляче, але міцно.
— Я не дозволю цьому статися. Я захищу тебе, навіть якщо тобі доведеться мене ненавидіти.
Селіна застигла.
— Ти нічого не зможеш змінити.
— Побачимо, — гаркнув він.
Він відпустив її і рішуче вийшов з кімнати, залишивши її в темряві.

***
Обличчя Гарета завжди було тінню того, що залишалося за межами людської емоційності. Високий, з міцною статурою, він був точним у всьому, що робив — кожен його крок був прорахований, кожне рішення — обмірковане. Його волосся темне, коротко підстрижене, не дозволяло зайвих емоцій, а погляд був настільки серйозним, що здатен був пробивати темряву. Він ніколи не був схильний до балаканини і навіть серед родини, де інші часто проявляли почуття, він залишався мовчазним, неприступним. Гарет розумів, що його роль — це забезпечити безпеку роду, і він був готовий на все, щоб виконати свій обов'язок.
З самого дитинства йому нав'язували ідею того, що в світі є тільки два типи людей: ті, хто захищає, і ті, хто стають жертвами. Він виріс, знаючи, що його покликання — бути тим, хто охороняє рід від темних сил, хто не дасть чудовиськам знищити їхній світ. Навчання мисливця було суворим, але Гарет прийняв це як невід'ємну частину свого життя. Він знав, як вбивати вампірів, як боротися з темними створіннями, як виявити їх слабкі місця і знищити їх без жодної жалості. Його метою було знищити будь-яку загрозу, навіть якщо вона крилася в найсвітліших почуттях.
І ось, коли Селіна почала змінюватися, коли її серце забилося за кимось іншим, його серце, обтяжене обов'язком, не могло сприйняти її новий шлях. Він бачив, як погляд сестри все частіше шукає не його, а когось іншого, когось, кого він не міг зрозуміти і не хотів зрозуміти. І коли дізнався про те, що вона закохалася у вампіра, то відчув, як його серце стало важким. Це було не просто обурення — це була зрада. Для нього неможливо було уявити, щоб сестра, одна з найбільших цінностей його життя, могла віддати своє серце істоті, від якої залежала вся їхня безпека.
Гарет не зміг залишити це без уваги. Рішення було прийнято швидко, так само, як і більшість його рішень у житті. Він був мисливцем, і в ньому не було місця для сумнівів чи жалю. Чоловік знав, що потрібно робити — він мав знищити вампіра, не дозволивши йому залишити більше слідів у їхньому світі. І хоч болісно було дивитись на свою сестру, що вірила в цю любов, він не міг відступити.

***
Селіна сиділа в тіні старої липи в саду, відчуваючи, як холодний вітер огортає її. Вітер був пронизливий, як і думки, що носилися навколо образу її брата, Гарета. Він завжди був у її думках — сильний, непохитний, мов кам’яна стіна, з якою неможливо сперечатися. І хоча її серце боліло від цієї незгладимої стіни між ними, вона не могла відкинути те, що відчувала.
Гарет ніколи не був поганим братом, але його жорсткість і надмірна опіка ставали важкими для неї. Вона розуміла, що це йшло від його любові до неї, але інколи ця любов виглядала як заборона, ніби вона була замкнена в золотій клітці, яку він сам і створив.
Він завжди намагався захистити її. Але чи справді його захист був таким необхідним? Чи було це її власне бажання? Вона відчувала його страх за неї, але і його сумніви. Гарет був сильним, це правда, але інколи сила може стати тягарем. І ось тепер, її серце боліло ще більше, бо вона почала розуміти, як брату важко прийняти, що вона вже доросла, має свої бажання і власну волю.
І коли вона думала про нього, не могла позбутися відчуття, що брат намагався тримати її занадто близько до себе. З одного боку, це був прояв турботи, але з іншого — це була спроба контролю. Вона ніколи не могла бути зовсім вільною, тому що завжди була тінь Гарета, що переслідувала її на кожному кроці. Його очі слідкували за її кожним рухом, і його рішучість була її обмеженням.
І ось зараз, коли між ними настала ця тріщина, коли її серце захопив інший, а її думки і почуття виходили за межі того, що він міг зрозуміти, вона відчувала, що наступний крок має бути її власним. Але це означало і втрату. Втрату того, чого вона не могла більше витримати — його опіки, його контролю, його присутності, які ніколи не давала їй можливості бути собою.
"Як би ти не намагався, Гарете, ти не зможеш мене захистити від самої себе", — подумала Селіна, спостерігаючи, як промені сонця залишають тіні на снігу від гілля дерева. І хоча її серце стискалося від думок, вона знала, що вже не може повернутися назад...