Читати книгу - "Як насолоджуватися життям і отримувати задоволення від роботи"

Проводячи експерименти із вивчення втоми, доктор Едвард Торндайк із Колумбії не давав молодим чоловікам спати майже цілий тиждень, постійно їх чимось зацікавлюючи. Тривалі дослідження дали йому змогу зробити такий висновок: нудьга — це єдина справжня причина погіршення працездатності.

Якщо ви займаєтесь розумовою працею, втому дуже рідко зумовлює обсяг виконаної роботи. Вас може втомлювати робота, яку ви не зробили. Наприклад, пригадайте той день, коли вас постійно відволікали. Листи залишились без відповіді. Зустрічі були скасовані. Неприємності тут і там. Все йшло шкереберть. Ви так нічого і не зробили, але прийшли додому виснаженими і у вас розколювалась голова.

А коли в офісі все відбувається так, як треба, ви виконуєте значно більше роботи і повертаєтеся додому бадьорими й піднесеними. Впевнений, у вас траплялись такі ситуації. У мене теж.

Який можна зробити висновок? Лише один: причиною втоми часто є не робота, а хвилювання, розчарування і почуття образи.

Коли я працював над цим розділом, то сходив подивитись відновлену постанову чудової музичної комедії Джерома Керна «Плавучий театр». В одній зі своїх філософських інтермедій капітан «Квітки бавовни» Енді каже: «Щасливі ті люди, які роблять те, що їм подобається». Такі люди щасливі тому, що у них більше енергії, більше завзяття, вони менше хвилюються та втомлюються. Там, де є зацікавленість, з'являється й енергія. Від кількох хвилин спілкування із буркотливою дружиною чи чоловіком ви втомитесь значно більше, ніж якщо будете годинами розмовляти із цікавою людиною.

І що ж із цього випливає? Як можна це застосувати на практиці? Ось як вчинила одна стенографістка, яка працювала в нафтовій компанії в місті Тальса, штат Оклахома. Кілька днів щомісяця їй доводилось виконувати найнуднішу роботу, яку тільки можна уявити: вписувати цифри та статистичні дані в роздруковані формуляри угод про оренду ділянок для видобування нафти. Робота була такою одноманітною, що, аби не померти від нудьги, дівчина будь-що вирішила зробити її більш цікавою. Як? Вона почала щодня змагатися сама з собою. Дівчина щоранку підраховувала, скільки формулярів їй вдалось заповнити, і намагалась побити цей рекорд по обіді. Потім вона підраховувала кількість заповнених формулярів за весь день і намагалась підвищити цю цифру наступного дня. Результат? Невдовзі дівчина заповнювала більше цих нудних друкованих формулярів, ніж будь-яка інша стенографістка у її відділі. І що ж їй це дало? Похвалу? Ні... Подяку? Ні... Підвищення? Ні... Вищу зарплатню? Ні... Але це допомогло їй позбутися нудьги, яка викликає втому. Це стало її розумовим стимулом. Вона доклала усіх зусиль, щоб перетворити нудну роботу на цікаву, і зберегла більше енергії, більше ентузіазму й більше радості для годин дозвілля.

Ця історія — чистісінька правда, адже згодом я одружився з цією дівчиною.

А ось історія ще однієї стенографістки, яка виявила, що часом буває досить корисно прикидатися, що твоя робота цікава. Раніше вона воювала зі своєю роботою. Але не тепер. Її звати міс Веллі Дж. Голден, вона живе у місті Елмхерст, штат Іллінойс. Ось про що вона мені написала:

«У нашому офісі чотири стенографістки, кожна друкує листи кількох співробітників. Час від часу нас завалюють цією роботою по самі вуха. Одного дня, коли заступник керівника нашого відділу наполіг на тому, щоб я ще раз передрукувала довжелезного листа, я почала обурюватись. Я спробувала пояснити йому, що лист можна виправити і не передруковуючи, але він різко відповів, що якщо я не перероблю цього листа, він знайде когось іншого, хто це зробить! Я просто кипіла від люті! Але коли я почала заново друкувати цього листа, то раптом зрозуміла, що безліч інших людей були б щасливими вхопитися за цю можливість і отримати мою роботу. Крім того, мені платили саме за те, чим я займаюсь. Мій настрій почав покращуватись. Я вирішила виконувати свою роботу так, наче отримую від неї задоволення, хоча насправді я її ненавиділа. Саме тоді я зробила важливе відкриття: коли я виконую свою роботу так, наче вона мені насправді подобається, то певною мірою починаю отримувати від неї задоволення. А ще я зрозуміла, що коли робота мені подобається, я виконую її набагато швидше. Так що тепер у мене майже не виникає необхідності працювати понаднормово. Завдяки цьому новому ставленню до роботи я заробила репутацію хорошого працівника. Тож коли одному з керівників відділу знадобилась особиста секретарка, він запропонував цю посаду саме мені, тому що, за його словами, я погоджуюсь на додаткову роботу, не кривлячи пику! Ця сила зміненої психологічної установки, — пише міс Голден, — стала для мене неймовірно важливим відкриттям. Вона творила дива!»

Міс Голден скористалась філософським принципом чудотворного «наче», введеним професором Гансом Вайхайнгером. Він вчив нас поводитись так, наче ми щасливі, й тоді ми відчуємо себе щасливими.

Якщо ви діятимете так, наче вас цікавить ваша робота, таке вдавання зацікавленості незабаром зробить її справжньою. А ще воно зменшить втому, перенапруження та тривогу.

Одного дня Харлан А. Ховард ухвалив рішення, яке повністю змінило його життя. Він вирішив зробити нудну роботу цікавою — а в нього була насправді нудна робота: він мив тарілки, надраював прилавки та подавав морозиво у шкільній їдальні, в той час як інші хлопчаки грали у м'яча чи жартували з дівчатами. Харлану Ховарду несила було терпіти цю роботу, та оскільки він не міг її покинути, то вирішив вивчити все, що стосується морозива: як його виготовляють, з яких інгредієнтів, чому одне морозиво краще за інше. Він вивчив хімічний склад морозива і став найкращим слухачем курсу хімії в середній школі. Харчова хімія так зацікавила Харлана, що він вступив до коледжу штату Массачусетс на спеціальність «технологія харчових продуктів». Коли Нью-Йоркська біржа какао оголосила конкурс на найкращу доповідь про використання какао та шоколаду з призом у сто доларів — у конкурсі могли брати участь усі студенти коледжу, — як ви гадаєте, хто отримав винагороду?.. Правильно — Харлан Ховард.

Зіштовхнувшись із труднощами під час пошуку роботи, він відкрив власну лабораторію в підвалі свого будинку в Амхерсті, штат Массачусетс. Незабаром після цього було прийнято новий закон, який вимагав підраховувати кількість бактерій у молоці. Й невдовзі Харлан А. Ховард уже рахував бактерії для чотирнадцяти молочних копаній у Амхерсті; для цього йому навіть довелось