Читати книгу - "Шлях до святості, Alina Slynko"

Після успішної реабілітації Анна повернулася додому. Але її життя більше не було таким, як раніше. Вона вже не відчувала страху чи сорому, її серце було наповнене бажанням допомагати іншим. Одного разу, прогулюючись містом, вона натрапила на невеликий притулок для жінок, які опинилися у важких обставинах. Її щось тягнуло зайти туди, і вона прислухалася до цього внутрішнього поклику.  

У притулку працювали волонтери, які намагалися забезпечити жінок їжею, одягом і добрим словом. Анна побачила там дівчину, яка сиділа у кутку, загорнувшись у ковдру. Її очі були повні болю, знайомого Анні. Вона підійшла до дівчини і сказала: "Я знаю, як це – відчувати, що весь світ тебе залишив. Але знай, ти не одна." 

З того моменту Анна почала проводити в притулку більше часу. Вона допомагала готувати їжу, розмовляла з жінками, ділилася своєю історією. Її слова були наповнені щирістю, і багато хто, почувши її історію, знаходив у собі сили почати новий шлях.  

Коли одного разу волонтер запитав Анну, як вона знаходить сили для служіння, вона відповіла: "Кожна усмішка, кожне спасибі, яке я отримую, нагадує мені, що любов і служіння — це найкращий спосіб відчути Божу присутність у своєму житті."

Анна зрозуміла, що через служіння вона не тільки допомагає іншим, але й сама зростає духовно. Вона більше не боялася свого минулого, бо знала, що воно стало фундаментом для її свідчення про Божу любов.