Читати книгу - "Відродженя острова, Серена Давидова"

Сігурд не прагнув торгівлі чи почесного місця в раді — його манила інша дорога. Та, що відкрилася разом з картою, знайденою серед пожовклих сувоїв. Вона показувала шлях до острова, який не позначено на жодній мапі.

Він тримався за ту карту, наче за шанс вирватися зі шкіри другого сина. То був не просто пергамент. То був план пригоди.

Свободи.

Себе.

***

Рагнар ішов поволі, похитуючись під вагою хмільного вечора. Нічна волога накрила землю, дихаючи туманом, а десь у вітрі ще дзвеніли залишки пісень з таверни. Грег пішов не з ним, і це його трохи зачепило, та в голові вже шуміло, не даючи довго думати.

Сестра, як завжди, залишила кухонні двері прочиненими. Вона знала: брат повернеться пізно й не тверезим. Але ніколи не докоряла — просто стелила йому ковдру в коморі, щоб не розбудив батьків.

Рагнар ковзнув усередину, закривши за собою двері, як злодій в тиші.

Хата спала. Він знайшов дорогу на дотик, ступаючи босими ногами по холодній підлозі. Комора зустріла його знайомим запахом трав і м’яким теплом — Ільва встигла натрусити сіна й накрити вовняною ковдрою.

"Мала — як мати," — майнула думка. І з цією думкою він впав у сон, як у темну воду, залишаючи тривоги до ранку.

***

Грег рухався тихо, ковзаючи по вогких каменях, уважно слухаючи кожен крок принца. Ніч обгорнула їх холодом, а він не дозволяв собі звертати увагу на цю прохолоду — головне було залишатися непоміченим. Рагнальд повільно йшов до річки, його силует губився серед яблуневих дерев.

Грег сховався під старою вишнею, відчуваючи, як волога ніч огортає його, а холод пронизує до самих кісток. Принц ходив туди-сюди, немов шукаючи щось важливе, але його рухи були настільки незрозумілими, що Грег відчував, як тривога стискає його груди. Чи намагається він знайти когось? Чи це лише боротьба з чимось невідомим, що терзає його самого? Всі ці питання без відповіді, і Грег лише відчував, як темрява і холод тягнуться вглиб його душі.

Ніч не рухалася. Холод прокрадався все глибше в його тіло, і час здавався застиглим, безмежним. Принц продовжував ходити серед дерев, і Грег залишався в тіні, поки кожен рух Рагнальда не здавався йому все більш впевненим.

Нарешті Рагнальд зупинився і рушив назад до замку. Грег провів його до входу, а потім, важко зітхнувши, повернувся до холодної дороги. Він відчував, як кожен крок віддаляє його від цього нескінченного часу очікування. Мало не дві години залишалося до ранку, і Грег відчував, як його тіло просить відпочинку. Але не було часу.

Ліжко було холодним. Він лягав на нього, відчуваючи кожен м’яз, що болить від втоми, але не мав вибору. Засинаючи, він відчував, як невидимий біль охоплює його, змішуючись із прохолодною тишею ночі.

***

Поки Грег продовжував стежити за принцом . Тим часом, на іншому кінці міста, в затишній кімнаті перед каміном, що палахкотів і кидав танцюючі тіні на стіни, сиділи батько і син з родини Кнютлінгів. Горм доповідав своєму батькові про події, що сталися цієї ночі, розповідаючи про розмови між друзями та поведінку принца.

— Якщо цей малий паршивець попливе, ти попливеш з ним, — сказав батько, важко пихкаючи, голос його був сиплим від незадоволення. — Мені потрібно знати все.

Горм, насолоджуючись багатим смаком колекційного вина, посміхнувся.

— Батьку, король не дозволить єдиному наслідникові престолу вирушити в таку подорож до невідомого, — спокійно відповів він, пильно вдивляючись у вогонь. — Цей план, ймовірно, скасують, або ж принца просто замкнуть у його кімнаті, щоб не було й шансу на втечу.

— Не загадуй, — похмуро відповів старий, його очі заблищали лукавим блиском. — Цей пройдоха завжди знаходить спосіб вибратися.  — Він задумався, важко ворушачи губами, наче обмірковував свої наступні кроки. — Королева обов’язково підтримає сина. І ми не можемо упустити таку чудову можливість.

У їхніх словах лунала невдоволена рішучість, ніби вони вже знайшли кілька варіантів, як використати цю ситуацію на свою користь. Відчувалося, що за кожним словом ховається складний план, який може змінити хід подій.

Час минав непомітно. У кімнаті панувала тиша, лише вогонь потріскував і кидав іскри в повітря. За вікном почало сіріти небо, повільно розганяючи нічну темряву, немов обриваючи спокій старого дому. Батько і син розійшлися до своїх ліжок, щоб хоча б трохи відпочити, готуючись до нового дня, що принесе не лише нові можливості, але й нові небезпеки.

***

Принц вийшов з яблуневого саду і направив свої кроки до замку. Кожен рух був продуманим і тихим, він прагнув потрапити до своєї кімнати непомітно, як примара, що зливається з нічною темрявою.

Пройшовши через двері, що вели до кухні, він, ковзаючи по холодних каменях сходів, піднявся на другий поверх, де, в кінці довгого коридору, лежали сходи до його кімнати. Це був черговий «наказ» батька, який намагався позбавити сина останніх шансів на втечу.

Принц завжди відчував незручність через таку ізоляцію, але сьогодні його думки були далекі від цього. Він лише прагнув потрапити до свого ліжка, забути про все і заснути. Однак, коли він підійшов до дверей кабінету короля, зупинився.