Читати книгу - "Місто без Бога, Alina Slynko"

Андрій вийшов з кав’ярні, стискаючи книгу в руках. Вона здавалася важкою не через папір чи палітурку, а через те, що містила в собі.  

Світло вуличних ліхтарів розливалося нерівними плямами на мокрому асфальті. Місто жило — люди проходили повз, заглиблені у свої думки, екрани телефонів, розмови, які ніколи не мали справжньої глибини.  

Але тепер він бачив усе інакше.  

Він провів пальцями по обкладинці книги.  “Світло, яке вони загубили.”

Тепер ця назва звучала не як просто слова, а як знак.  

Він відкрив книгу знову, перегортаючи сторінки.  

Імена. Дати.  

Позначки, що вели до одного місця.  

Адреса.  

Він знав, що це не просто набір літер — це була вказівка.  

Місце, де ще залишалися ті, хто пам’ятав.  

Він ступив вперед, слідуючи за цими словами, як за ниткою, що могла привести його до відповіді.  

Кожен крок був наповнений відчуттям змін, ніби місто поступово відкривалося перед ним у новому світлі.  

Нарешті він зупинився перед старою будівлею. Її фасад був потемнілий від часу, вікна здавалися порожніми, але в повітрі витав відчутний дух життя.  

Він вагався лише мить, а потім постукав.  

Тиша.  

Вітер пробігся по вузькій вулиці, змусивши пожовклий папір під його ногами закружляти у повітрі.  

Двері повільно прочинилися.  

Перед ним стояв чоловік — незнайомець, але в його очах не було подиву.  

Ніби він знав, що Андрій прийде.  

— Ти приніс її? — запитав він, киваючи на книгу.  

Андрій кивнув.  

Чоловік відійшов убік, запрошуючи його всередину.  

Андрій ступив за поріг.  

Повітря було інакшим.  

За цими дверима було більше, ніж просто кімнати.  

Тут було те, що він шукав.