Читати книгу - "Олександр. Її монстр, Влада Калина"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Та пам'ятаю я, що в тебе День народження. Пам'ятаю.
- Боже, що з твоїм обличчям? Ви, що тут билися?!
- Не дивись на мене. Ік! - знову гикнув Євген. - Це не я.
- Шурик ти не можеш без бійок. Хто на цей раз вивів тебе із себе?...
***
День народження!
Красивий багатоповерховий будинок з охороною та відеокамерами. У всіх вікнах горіло світло і навіть скрізь на вулиці. Зараз був вечір, але видно, як удень. З лівого боку будинку, краєм ока можна було помітити частину басейну. У якому вже хтось із гостей плавав та сміявся. Одним словом розважалися на повну.
- Мені б так жити! - сказала Алла, стоячи біля Анжеліки. Дівчата розглядали будинок із високо піднятими головами.
- Ти маєш на увазі, що хочеш, щоб до тебе на День народження приходили незнайомі люди?
- Та заспокойся ти. У багатіїв так прийнято. Тут повно таких як ми. Половина незнайомих. - Алла почала штовхати подругу в спину, щоб та йшла далі. Двері будинку відчинилися, і звідти вийшло кілька хлопців.
- Привіт дівчата! Які гарні! - один із них підійшов ближче до Анжеліки. Він поклав свою долоню на талію. Дівчина швидко відійшла убік, давши зрозуміти, що не бажає, щоб її лапали.
- Ух які дикі.
- Хлопці відчепіться від них. - Сказав чоловічий голос у Анжеліки за спиною. Дівчата обернулися. Анжеліка побачила перед собою не надто високого, худорлявого, зеленоокого хлопця у синій футболці.
- Максиме! - крикнула Алла і кинулася його обіймати. - Ти чого так довго?
- А, що ти вже встигла скучити?
- Ще й як, - дівчина поцілувала його.
- Ти не казала, що в тебе така сексуальна подружка. - Подивився так підозріло на Анжеліку, що їй стало ніяково.
- Ця моя сукня робить її такою сексуальною, - засміялася Алла, підморгнула подрузі.
Анжеліка почувалася жінкою легкої поведінки в цій сукні, якщо її можна було назвати. Вона нервово, руками, намагалася поправити свою сукню блакитного кольору, довжиною до чверті стегна. Вона не звикла носити таке. Всі ці міні-спідниці та міні сукні, не для неї. Дівчині захотілося сховатися десь у кутку, тихенько сидіти, не показуватись нікому.
У шафі Алли вибір одягу був не особливо. Ні, звичайно ж одягу багато, а вибрати нема з чого. А з чого тут вибирати? З коротких суконь і міні-спідниць, та й ще пара коротеньких шортиків. Що в одязі, що без нього.
Анжеліка сьогодні виглядала чудово. Її довгі ноги на шпильках не залишали байдужими жодного хлопця в цьому будинку. Алла підфарбувала їй очі та губи, тому що дівчина не сильно вміла користуватися косметикою. Зараз Анжеліка була сама на себе не схожа, скоріше на якусь телезірку.
- Обережно! - крикнув якийсь чоловік дівчатам у будинку біля порога. - Хтось склянку розбив, - пробурчав він.
- Напилися до чортиків, уже склянки б'ють, - прошепотіла Анжеліка.
- Анжеліко, ти розважайся тут, а ми відійдемо на хвилинку, - прошепотіла Алла їй на вухо. Взяла Макса за руку та пішла.
- Прекрасно. Мене залишили одну. Боже, скільки тут чоловіків. Я починаю боятися.
***
- Які люди!!! Невже ти прийшов? Я думав, що сьогодні тебе не побачу.
- Я ж обіцяв.
- Як твоє око? Бачу нормально.
- Ніна Іванівна трохи підшаманила своїми ліками.
- Ти Шурик мене іноді дивуєш... Ну підемо, я тебе познайомлю зі своїми друзями.
- Знаю я твої друзів, зараз якихось дівок приведеш.
- Не без цього. Тільки не кажи, що монахом став. Ти ж ще той бабій Бєлов.
- В тебе не вірна інформація. Я не бабій. Дам одну пораду - не збирай всі ці плітки по окрузі. - Похлопав Леоніда по плечі. - Ти ж не баба з ринку…
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Олександр. Її монстр, Влада Калина», після закриття браузера.