Читати книгу - "Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Але короткі жорстокі відео, де група Мільчакова спалює українських десантників і «айдарівців» майже не лишала віри, що хтось міг вижити в тому вогні та місиві.
— За п’ятнадцять сьома ранку він набрав нас 5 вересня. Казав, що попереду ще одне завдання, але був певен, що все добре пройде. Усім привіт передавав, і я ще встиг сказати йому: «Сину, пильнуйся». А він мені каже, що вже до всього там звик, та й попрощалися, бо вже рушав. Після тої розмови минуло більше п’яти років, а Микола так і не озвався...
Звісно, до родини Федусів миттю долетіла інформація про обстріл, засідку і бій, а потім про поранених, полонених, загиблих і безвісти зниклих. Тільки серед котрих їхній син, вони не знали. Надіялися — полон.
Микола Федус (у центрі) — боєць 80-ї окремої аеромобільної бригади
І хоч написали заяву в СБУ, почали й самі шукати Миколу: через волонтерів, військових і медиків, по шпиталях і моргах, по списках полонених від сепаратистів.
— У Генштабі спершу сказали, що зник безвісти, потім у листі від Міноборони йшлося, що він у полоні на Луганщині й навіть ведуться перемовини щодо обміну.
Потім знову — безвісти зниклий.
Батько погойдувався то вперед, то назад, у такт перераховуючи всі етапи «статусу» його сина після бою: він не знав, чи живим сина шукати, чи його тіло.
— А тоді був ДНК-аналіз. Співпадіння. Смерть констатували й підтвердили. Отак.
— Але знаєте, оце от після того бою, як ми приїздили в частину, то там така метушня була: бо то ж саме Луганський аеропорт ще й тоді був... Ми тоді усіх питали, чи не знає хто, де Коля.
І тоді до Федусів підійшов старший чоловік, очевидно, поранений, бо тяжко йшов і втомлено дихав.
— Ви батьки Миколи Федуса? — глухо спитав він.
— Так, це ми.
— Давайте відійдемо, — попросив поранений вояка, відводячи батька за лікоть в бік. — Перед 5 вересня я отримав оце поранення, я кермував БТРом. Коля ваш тоді не злякався, взяв мене на руки й на собі виніс, а тоді сів у бронемашину й вивіз мене в безпечніше місце. Та якби не ваш Микола, то не знаю, що б зі мною було.
Той чоловік ніби давав надію, і в батьків вона жевріла ще майже рік. Рік, бо тільки через 11 місяців тіло Миколи ідентифікували: він був похований на кладовищі під Старобільськом. Тіло ексгумували, і батьки поховали сина біля дому, на Львівщині.
АНДРІЙ МАЛАШНЯК (26.09.1984 — 05.09.2014). Батальйон «Воля»
...Того ж злощасного 5 вересня важкопораненого львів’янина Андрія Малашняка взяли в полон із трьома побратимами, трохи згодом після бою під Цвітними Пісками, і трішки далі — дорогою з Шишкового, недалеко від Крутої гори й Раївки. Взяли в полон і розстріляли. На ресурсі «Страчених на Донбасі» це справа «Р23» — розстріл чотирьох: гранатометника Дмитра Власенка й помічника гранатометника Андрія Норенка з 1-ої танкової та двох хлопців із 3-го львівського батальйону «Воля» — комвзводу Павла Калиновського та гранатометника Андрія Малашняка.
За оприлюдненою інформацією, зведений загін ЗСУ після двогодинного бою почав відходити на захід, аби не втрапити в оточення. Вояки, що згодом опинилися в полоні, замикали колону й під вечір потрапили в засідку. Оскільки Малашняк був поранений, хлопці прийняли рішення здатися в полон. Хлопці-свідки розмови чотирьох із терористами зрозуміли, що побратимів відвезли на «Дамбу» з мішками на головах. Коли КамАЗ терористів поїхав, побратими не знайшли бранців. Припустили: їхні друзі в полоні, і можливо живі.
На таке надіялися і рідні зниклих вояків. І лише за рік, у червні 15-го, тіла розстріляних чотирьох знайшли на місці масового поховання. Знайшли й ідентифікували за аналізами ДНК-експертизи.
Андрій Малашняк із побратимами (в центрі)
Та його дружина Ольга й досі чекає дзвінка й приїзду чоловіка. Вона попрощалася з ним 7 липня, як він їхав на Схід, зголосившись добровольцем, а п’ятого вересня телефоном, сама й не знаючи й не передчуваючи, попрощалася з коханим назавжди.
Того дня вони говорили й не могли наговоритися, говорили про все на світі, окрім війни, і десятки разів казали одне одному «люблю». А за кілька годин Ольгу набрала Андрієва двоюрідна сестричка Марта: побратими, які бачили її брата напередодні, розповіли, що Андрій зник, але вселили надію: казали — може в полоні, може — живий.
• Зведення новин
За останню добу в зоні проведення антитерористичної операції загинули 7 українських військових, 59 дістали поранення.
Про це на брифінгу в п’ятницю повідомив речник Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко.
• У районі Дебальцеве йдуть бої, бойовики й російські військові активно наступають у Луганській області.
Про це повідомляє організатор «Інформаційного спротиву» Дмитро Тимчук у Фейсбук.
«У зоні бойових дій на Донбасі найбільш напружена ситуація складається на півночі Луганської області (Станиця Луганська), у районі Донецька й Дебальцеве, і на півдні Донецької області (Новоазовськ-Маріуполь)», — констатує він.
«Російсько-терористичні війська продовжують активні наступальні дії в Луганській області», — повідомляє Тимчук.
«Одночасне проведення розвідки боєм у районі Маріуполя свідчить про те, що супротивник намагається виявити позиції українських військ у цьому районі для забезпечення своїх подальших наступальних дій», — додає він.
Минулої ночі українські війська завдали удару по базовому табору супротивника в районі Веселого. «Знищено три 122-мм гаубиці Д-30 і жива сила супротивника», — повідомляє Тимчук.
«Ідуть бої в районі н.п. Дебальцеве», — пише він.
Супротивники обстріляли позиції й блокпости українських військ у районах Станиці Луганської, Луганського, Нікішино, Стукаловой Балки.
«Із території Росії вчинено обстріли позицій українських військ у районі Макарове (із РСЗО БМ-21 «Град») і Нижній Мінченок (із РСЗО БМ-30 «Смерч»)», — говориться в повідомленні.
• В результаті артобстрілів Донецька терористами за добу загинули 5 мирних жителів.
Про це повідомляє сайт донецької міськради.
• На переговорах контактної групи між представниками України, «ДНР» і «ЛНР» за участю ОБСЄ в п’ятницю було підписано
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хроніка війни. 2014—2020. Том 2. Від першого до другого «Мінська»», після закриття браузера.
