Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Карада

З моїм Диким час пролетів непомітно і мені вже час летіти додому. Але ще треба якось йому пояснити, коли я повернуся! Я всерйоз захопилася процесом приручення дикого дракона і мені хочеться продовжити! Можливо, вдасться навіть навчити його обертатися. Це було б приголомшливо! Можна буде навіть наукову працю опублікувати. Матуся буде мною пишатися! Головне, щоб ніхто раніше, ніж треба, не дізнався про мої дослідження. А поки що треба налагодити комунікацію.

- Вже незабаром вечір. Мені треба додому, ти мене розумієш? Додому! - Намагаюся пояснити Дикому. - Я прилечу за три дні. Як тобі пояснити, що таке три дні?

Намагаюся придумати, як описати цьому звірові що таке день. Слів він зовсім не розуміє. Коли я йому щось кажу, він тільки голову набік нахиляє. Зважаючи на все, дуже намагається мене зрозуміти, але поки що в нього це погано виходить. Вивчив лише кілька слів, та й то немає гарантії, що він запам'ятає їх! Можливо, за три дні треба буде починати все спочатку.

Дивлюся на небо, сонце ось ось сховається за горою, з роздвоєною вершиною. Здається, у мене в голові дещо починає вимальовуватись! Точно! Беру з погаслого вогнища обвуглену головню і підходжу до невеликої скелі, що стирчить біля самої води. Поверхня майже біла та дуже гладка, на ній малювати зручно.

Отже, де тут сонце встає? Судячи з усього, вранці воно виходить з-за тієї гострої вершини. Малюю пік і над ним схематично, кружальцем, зображую світило.

- Це сонце сходить. - Показую йому на сонці в небі та на вершину гори - Ось там воно встає.

Малюю поруч гору з двома піками та сонце над нею. Показую пальцем перший малюнок, потім другий.

– Це один день!

Дикий киває, невже зрозумів?

Малюю те саме ще двічі, щоб пояснити, що мене не буде три дні.

- Я прилечу за три дні. Тричі сонце зійде і тричі сховається, а потім я повернуся. Ти мене зрозумів?

Дикий активно киває головою і при цьому переступає з лапи на лапу, схоже, він вже втомився вчитися. Складно з ним буде, швидко втомлюється і непосидючий дуже. Все б йому літати і в повітрі свої кульбіті робити! Нічого, смаколика захоче, як миленький смирно сидітиме і слухатиме, що я кажу!

- Киваєш, тобто, зрозумів мене? Але чого очі закочуєш? Втомився? Тяжко, напевно, з незвички мозками ворушити? Нічого, тренуватимемо!

Раян

- Вже незабаром вечір. Мені треба додому, ти мене розумієш? Додому! Я прилечу за три дні. Як тобі пояснити, що таке і дня?

А мені справді цікаво, як вона виплутається? Я спостерігаю за дрібною і насилу стримую сміх. Вона так смішно морщиться і тре пальчиком перенісся, намагаючись придумати, як зі мною порозумітися.

О, її нарешті осяяло! Бере дерево, що обгоріло, з багаття і підходить до скелі. Здається, у нас тут зараз з'являться наскальні малюнки! Потрібно буде потім все змити, щоб не шокувати наглядача угідь. То й що ж моя дрібна вигадала?

Хмм. Малює якусь закорючку і ще дві трохи осторонь і кружечок над першою. Богиня Гір! Ну озвуч свої мистецтва чи що! А я вдаю, що зрозумів твій малюнок!

- Це, - Карада тицяє пальчиком у першу закорючку і кружечок над нею, - сонце сходить. – Потім вона показує у небо. - Ось там воно встає.

Хм, припустимо правильно, якщо ця її закорючка - Гора Надії, то так, сонце з'являється щоранку з того боку.

Потім вона малює кружечок над двома закорючками осторонь. Аа... це захід! Саме над горою Близнюків!

– Це один день! - Я радісно закивав, уф, так би одразу й сказала!

Потім ця заумна малює ще двічі ту саму картинку.

- Я прилечу за три дні, - озвучує свої витівки. - Тричі сонце зійде і тричі сховається, а потім я повернуся.

Ну чого так складно так? Можна було три й на пальцях показати! А не розмальовувати всі навколишні скелі!

- Ти мене зрозумів?

Та зрозумів я, зрозумів! Активно киваю, бо ці її пояснення мені вже набридлі. Був би я реально диким, уже б гарчав і тупав ногами, мабуть. Поки тільки дозволяю собі трохи закотити очі і трохи переступаю лапами, гострі мушлі потрапили, неприємно.

- Киваєш, значить, зрозумів мене? Але чого очі закочуєш? Втомився? Тяжко, напевно, з незвички мозками ворушити? Нічого, тренуватимемо!

Ось здалися їй мої мозки? Чомусь усім не терпиться їх чим-небудь завантажити! Батько мене навіть до Академії запхати хоче.

Гаразд, нехай дрібна поки пограється в училку, ось сміху потім буде, коли я обернусь! А я постараюся добре підготуватись! Постану перед нею принцом, як і належить по етикету, якщо вона цього хоче.

Так, цю історію потім довго згадуватимуть у палаці! Як дрібна принца Диких Земель приручала!