Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Карада

Уважно дивлюся на всі боки, щоб не пропустити орієнтири. Вже стемніло, а мені ще летіти та летіти! Я не боюся заблукати, околиці нашого нового будинку в королівстві я встигла непогано вивчити, хоч і живемо тут лише кілька тижнів. От тільки б батьки не повернулися додому раніше за мене!

Матінка мені лекцію прочитає про неналежну дочці дипломата поведінку, та батько напевно заборонить вилітати з дому без супроводу. А мені тільки Крамсі на наших заняттях з Диким не вистачає! Я не хочу нікому не закінчену роботу показувати! Взагалі-то, тільки розпочату, поправляю я себе, і невідомо скільки доведеться попрацювати, поки мого Дикого можна буде демонструвати комусь. Але в жодному разі ні матінка, ні батько, не схвалять мої відлучення з дому без Крамсі. І начхати їм на мої шляхетні цілі та наукові дослідження!

Щойно встигаю приземлитися на задньому дворі, як до будинку під'їжджає екіпаж із батьками. Добре, що навчилася пересуватися безшумно, уроки полювання від Крамсі стали в пригоді! І неодноразово, посміхаюся, згадуючи вдало спійманого мною сьогодні кабанчика. Здається, Дикий оцінив мої вміння! Жінка, яка може здобути їжу, сподобається будь-якому самцю! Ой, про що це я? У сенсі, він мене після цього поважатиме і прислухатиметься! Мабуть…

Раян

Пообіцявши надалі зайнятися тренуванням моїх мозків, дрібна відлетіла додому. Я проводив її поглядом, оцінивши форми та рухи. Тяжко зітхнув і теж почав збиратися. Спочатку, звичайно, полетів у свою печеру за одягом, щоб, повернувшись до палацу, не мати тієї ж проблеми з оборотом. Ну, треба ж було так потрапити! І все через цю кляту рибу! Вона ховається у своїй норі постійно, і в мене виникла думка обернутися під водою і дістати її звідти, а мені не хотілося одяг мочити!

Повернувшись до палацу, я вислухав від братика лекцію, як недобре пропускати урочисті прийоми та бла-бла-бла.

- Раян! Ти знову був відсутній на званому вечері!

- А ти помітив, брате? Як? Ти ж, крім Ксі, нікого навколо не бачиш! - пирхнув я, натякаючи братові на його, нездорову, на мою думку, одержимість дружиною.

– А мені й не треба помічати! Мені батько висловив усе. До речі, за три дні ще один прийом. І я не збираюся ще й за твої косяки вислуховувати. Тож явка обов'язкова! Або посидиш у підземеллі ці дні, щоб не втік і напевно був присутній.

Через три дні?? І дрібна призначила рандеву на цю дату. Так, правильно, батьки вирушать на захід, а вона на прогулянку. Некрилаті Боги! І як мені бути? А братик, з подачі батька, і справді мене замкнути може. Прийдеться погодитися бути присутнім на події, а там щось придумаю. Навряд чи дрібна через одну мою неявку відкине свою ідею мене приручити!

Автоматично киваю братові головою і посміхаюся, згадавши з яким азартом Карада взялася за цю «нелегку» справу! Моя посмішка не залишається непоміченою братом.

- Що такого смішного я сказав? - о, Ердан "включив короля". Так, непогано його вишколили. Раніше з ним було набагато приємніше спілкуватися.

- Я про своє, не зважай, — зітхаю. Яким він став... Говнюком.

- Я про тебе теж гарної думки! - шипить брат.

Некрилаті Боги! Я це вголос сказав?

- Майже... Сподіваюся, ти не забув, що ми брати? Іноді між близькими налагоджується ментальний зв'язок. І що за рандеву з дрібною? Невже й тебе вже якась зачепила? - Ердан посміхається і підморгує мені: - Батько зрадіє, як гадаєш? Як у неї з етикетом?

- Розкажеш батькові – втечу! - гарчу у відповідь.

- Безглуздо. Спецслужби тебе знайдуть, і батько знову зачинить. Надовго. Минулого разу тобі мало було?

Брр, згадую перші дні в підземеллі, коли по глупоті бився об стіни та гриз грати намагаючись вирватися на волю. Але мене завбачливе закрили в камері, призначеній для дорослих драконів, тож вибратися не було жодної можливості. Кілька разів регенерувавши, я залишив марні спроби зламати стіни чи ґрати. А потім, весь час покарання, поводився майже ідеально: читав книги та готував черговий план втечі.

- Та зрозумів я, зрозумів. У мене тепер два наглядачі: батько і ти.

- А незабаром і третій з'явиться.

- Батько не залишив своєї ідеї знайти мені наставника? Начебто всі доступні в королівстві варіанти вже випробували?

- Не залишив, у цьому ти маєш рацію, – погодився брат. - А ось що до того, що варіантів не залишилося — сильно помиляєшся! І знаєш, я тобі не заздрю, – співчутливо глянувши на мене, додав Ердан.

- І хто "жертва" цього разу? - з робленою байдужістю питаю я.

- Потерпи, скоро дізнаєшся! - сміється братик.

Весело йому! Ну нічого, брате, я знайду як тобі помститися! Я не злий, нічого страшного не зроблю, але якусь пакість обов'язково придумаю!

- Ой, тільки мені не треба загрожувати! Я тепер король, як ніяк! – регоче брат, нахабно користуючись нашим зв'язком і читаючи мої, аж ніяк не братерські думки

Злюсь на себе, на брата, на батька, але тільки тихенько шиплю, хоча вчас почати скиглити.

Не придумавши що сказати у відповідь, мовчки розвертаюсь і йду. Чую слідом слова брата:

- Пішов, навіть не спитавши дозволу у короля! – сміється Ердан. - Жодного поняття про етикет! Нічого, містере Гроумель тобі прищепить ввічливість і любов до порядку!

Він ще й сміється! Плескаю дверима, викликавши несхвальний погляд королівського стража, що чергував у коридорі. Але це хоч мовчить і не коментує мої манери. Слава Богині Гір!