Читати книгу - "Моє море, Черрі"

— Ти вже не дитина, Ніні, — хлопець здригається від тихого голосу поруч.

— Чому ти підкрадаєшся? — він викидає цигарку в жерстяну банку, яка служила студентам попільничкою, повертаючись до Кріса.

— Я кликав тебе, але ти занадто занурився у свої думки, ігноруючи зовнішній світ, — хлопець знизує плечима, підходячи ближче до Чоніна.

— Ти прийшов просто познущатися з мене чи виказати свою експертну думку щодо мене? — хлопець плюється отрутою, але це не лякає Кріса, а, навпаки, веселить.

— Ні. Просто хотів перевпевнитися, що ти не погарячкував, приймаючи таке серйозне рішення, Ніні, — він вивчає обличчя Чоніна, але юнак намагається бути байдужим. — Втеча не врятує тебе від проблем, бо це життя і перешкоди постійно виникатимуть на твоєму шляху. Тому, будь ласка, залишайся поруч зі мною, як мій друг, якщо захочеш. Я не тиснутиму на тебе зі своїми почуттями.

— Ми ж про них навіть не говорили, — важкий видих сам по собі виривається з грудей парубка. — Ти аж ніяк не обтяжуєш мене своїми почуттями. І я вдячний, що ти зміг відкрити їх мені.

— Але через це у нас проблеми так? — гірко всміхається парубок, викликаючи хвилю обурення всередині Чоніна.

— Ні! У нас проблеми через одного йолопа, який записав відео, і через ще сотню таких самих бовдурів, які не вміють припнути своїх язиків. Проблема не в тобі чи мені, Чане, а в них, — парубок тицяє пальцем у бік університету.

— Тоді не тікай. Я кажу тобі, вони про все забудуть з часом, — Кріс легко обіймає його за плечі, і Чонін занадто слабкий перед ним. Завжди таким був і буде.

— Гаразд, я лишаюся, — він всміхається куточками губ, бачачи радість на обличчі друга. — Але лише на місяць. Якщо балачки не припиняться за цей час, то я піду.

— Окей, — хлопець сяє так, ніби виграв мільйон, не менше. Це змушує Чоніна щиро засміятися.

— Хочеш прогуляти наступну пару? — з азартом питає юнак, хитро дивлячись на Кріса, який ані секунди не думає перед тим, як відповісти:

— Ще питаєш? Звісно.

Хлопці безсоромно тікають з подвір'я університету під осуджувальними поглядами інших. Але Чоніна це вже мало обходить, адже зараз — його час із Чаном, який він хоче провести, якнайкраще. Саме тому вони йдуть до залу з ігровими автоматами, де юнак під обурені викрики Кріса обігрує його майже у всіх іграх.

— Це нечесно, — Чан тицяє Чоніна між ребра, змушуючи парубка засміятися.

— Не чесно?! — він страшенно обурений. — Це ти тут читер. Бо постійно мене відволікав розмовами і жартами. Тому тепер платиш за обід.

Він регоче під скиглення Чана, який скаржиться, що Чонін обдирає його, як липку. Але зрештою, опинившись у затишному ресторанчику на розі, саме Кріс оплачує їхню їжу.

За спільним рішенням хлопці гуляють містом, аби не повертатися у душні кімнати гуртожитку. Спочатку міський парк, потім кіно, і тепер вони на набережній, слухають крики мартинів у далечині. Нічне прохолодне повітря огортає розігріте за день тіло Чоніна, дозволяючи хлопцю трохи розслабитися. Він думає, що у чомусь Кріс має рацію, бо юнак і справді тікає протягом всього свого життя. Спершу від батьків, потім від поганих роботодавців, і тепер від життєвих проблем. Зрештою, Чонін завжди тікає від самого себе і власних почуттів. І, можливо, він все ж таки трішечки погарячкував зі словами про переведення. Але сказаного вже не повернеш. Тому треба рухатися далі. Навіть якщо це буде не просто і виснажливо. А коли йому було легко?

За важкими роздумами хлопець не одразу помічає джинсову куртку, яка опиняється на його плечах. Річ пахне парфумами Чана і заспокоює розхитані нерви парубка. Тому Чонін мимоволі заривається носом у комір, вдихаючи знайомий запах. Йому так хочеться, щоб всі проблеми зникли, а таргани з власної голови пішли тусуватися кудись деінде.

— Я можу сказати де купував парфуми, якщо вони тобі так подобаються, — зі смішком пропонує Кріс, а хлопець різко вирівнюється після цих слів.

— Ні, не потрібно. Я знаю, які твої улюблені, бо на минулий день народження подарував тобі їх, — червоні плями від сорому розповзаються по шиї та щоках Чоніна. — І взагалі мені не холодно, тому забирай свою куртку.

Він скидає джинсовку з плечей, і простягає її Чану, який незадоволено кривиться.

— Угу, і саме тому тебе трусило тут, як осінній лист на вітрі, — хлопець закочує очі, знову накидаючи куртку на плечі Чоніна. — Заховай свою гордість куди подалі і вдягни джинсовку.

— А тобі не холодно? — Чонін все ж слухається парубка, пропихаючи руки в рукави куртки. — Ти ж залишився в одній футболці.

— Мені норм, — Кріс знизує плечима. Він обганяє Чоніна, і обертається до нього обличчям, йдучи спиною вперед. — А ти про мене турбуєшся, Ніні? — юнак зацікавлено схиляє голову на бік.

— Забудь, що я питав, — під заливистий сміх Чана, хлопець обганяє його і йде у бік пляжу, де навіть попри пізню годину на холодному піску сидять кілька парочок. Хтось прогулюється біля води, інші ж просто спостерігають за хвилями, які омивають холодний пісок.

Хлопці йдуть до води, зупиняючись у кількох метрах від неї. Океан завжди заспокоював Чоніна, і навіть у моменти відчаю надавав сил рухатися далі.

— Ти колись думав, про що розповідає нам океан? — несподівано питає Чонін, запалюючи цигарку.

— Думаю, він ділиться з нами своїми секретами, адже знає, що ми ніколи не зможемо переповісти їх ще комусь, — Кріс зіщулюється від холодного пориву вітру і стає ближче до Чоніна. — Я ж просив тебе, викинути цю гидоту, — він кривить пухкі губи.

— А я казав, не повчати мене, — юнак закочує очі, все ж гасячи цигарку. — Тож таємниці... Я б теж хотів розповісти океану свої, але не можу.

— Тоді розкажи мені, — голос Кріса напрочуд серйозний змушує Чоніна напружитися. Парубок не був готовий до такого повороту подій. Ця прогулянка не мала бути якоюсь особливою. Просто прогуляли пару разом, таке стається не вперше і, мабуть, не востаннє.