Читати книгу - "Колонія. Історія Ріки, Lexa T Kuro "

— Вибач! — голосно прохрипів він.

На місці, де щойно були пальці Тіса я все ще відчувала те дивне тепло. Гм.

— Ебба має побути на самоті, — мовив уже тихіше. — Їй це потрібно, зрозумій! Вона має хоч раз відчути свій біль у повній мірі. Інакше потім... — затнувся та втупився в мене поглядом. Я пильно дивилася другові в очі, які зараз були як два темні чортория, в яких колобродили його власний біль, жалість до Ебби та ще щось інше… глибше, невимовне.

— ...Інакше цей біль випалить її. Випалить вщент, — тихо, майже пошепки додав, опускаючи очі.

«Я розумію, сенс його слів, але моє серце повинно бути непохитним… Не можна виказати, що розумію, про що він каже…»

— Тісе, ти що — лірики перечитав? Нам ніби про війну щось задавали, — зухвало мовила я, але, безумовно, в моєму голосі чулася нотка невпевненості.

Хлопець дивився на мене мовчки, його погляд був непроникний, як стіна, за якою ховаються невимовні думки. Я чекала, чи підтримає він як завжди мою гру, чи раптом здасться, продовжуючи скиглити та жалітися... Тіс нічого не відповів, лише сів і почав знову чистити моркву.

«Щоб його! Ненавиджу, коли він такий!»

Трохи подумавши, вирішила все-таки йти шукати Еббу. Тіс нічого не сказав, коли я попрямувала до виходу. На порозі обернулася — він підвів на мене очі. Я побачила в них щось більше, ніж просто біль… Побачила в них розчарування… Розчарування в мені, яке лягло важким тягарем на мої плечі.