Читати книгу - "Lisa and Girls, John Miller"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Того грьобаного вечора, приношу вибачення за емоції, ми збирали корпус одного з аніматроніків в Атракціоні жахів Блейда, — Карл, вставивши купюру в купюроприймач, натиснув на кнопку з написом: «Лате». Автомат загудів, наповнюючи стакан свіжим, гарячим напоєм. — Цей робот був жахливий і... стрьомний. Якщо про це все-таки зайшла мова... ти грав у третю частину «ФНеФа»?
Томас ствердно кивнув головою.
— Робот виглядав майже так само, як той заєць з гри. Чи кролик... Спрінгтрап, здається, — Карл, взявши два стаканчики з кавою, передав один Томасу. — Він, звісно, не був напіваніматроніком-напівкостюмом, але жаху вселяв не менше, ніж той самий Спрінг... навіть коли ця залізна хрінь була вимкнена, мені було страшно просто проходити повз неї. Так от, — чоловік зробив ковток кави, — того вечора ми збирали цього монстра. Тоні якраз встановлював руку на її законне місце. Все було спокійно: ніч, гудіння ламп, звуки клацання по клавіатурі... скрегіт і стукіт заліза об метал, — Карл підняв вказівний палець угору. — В той момент я стояв біля каси, вів бесіду з менеджером. Пролунав гучний лязкіт. А потім крик, наповнений нестерпним болем, — чоловік пильно подивився на Томаса. — Помітив, що чіпи, з нас двох, в андроїдів вставляю тільки я? Тоні просто налаштовує програми й основні драйвера. Звернув увагу, що у нього відсутні два пальці на правій руці?
Томас повільно кивнув, проковтнувши підступивший до горла клубок.
— Капкан, — вийшовши до вестибюля, Карл зітхнув і подивився на захопленого роботою Тоні. — Просто один дурник... новий охоронець, коротше кажучи, вирішив перевірити, чи працює ця залізна штука. Натиснув на кнопку ввімкнення. Хрускіт... кров... крик... коли я підбіг до брата, мені здалося... або, можливо, цей залізний підар і дійсно усміхнувся. Єхидно так. Навіть оскалився, — чоловік, зітхнувши ще раз, зробив ковток кави. — Я досі боюся, що навіть, якщо просто вставлятиму чіп у ці штуки, якась модель сама по собі запуститься. Достатньо просто покласти пульт у задню кишеню штанів і сісти на нього дупою. І буде дупа... тільки якійсь іншій частині тіла. Ну, або всьому тілу... типу повністю... залежно від того, як пощастить, — Карл знизав плечима.
— Готово! — вигукнув Тоні, з задоволеним обличчям поклавши клавіатуру назад в робота. — Можеш перевіряти!
Присівши, Карл, діставши з сумки з інструментами чотири різнокольорові пульти, передав їх Томасу:
— Перевір усіх дівчат після того, як ми підемо. Не хочу бачити, як вони повноцінно рухаються... принаймні, в даний момент. Ще й вночі. Та й брат, думаю, мене підтримає.
— Гаразд, малий, збираємось, — Тоні витер ганчіркою руки. — Завтра треба буде написати результати тестування, — він здригнувся і ледь помітно зморщився, — треба добре виспатися. Подалі від цих... у спокійній атмосфері, коротше кажучи.
— Гаразд, ми йдемо додому, — закривши сумку, Карл усміхнувся і потиснув хлопцю руку, — удачі, друже. Завтра ввечері знову зустрінемося.
— Спокійної вам ночі, — усміхнувся Томас у відповідь і, зробивши ковток кави, провів хлопців поглядом до виходу.
— Те-емна ніч, — хлопець, наспівуючи пісню, зайшов у кімнату охорони і, зачинивши за собою двері, попрямував до столу, — тільки в ній я погра-а-аю в діч!
— З поверненням! — несподіваний залізний голос змусив Томаса підкинути стакан. Зробивши сальто, залишки напою виплеснулися хлопцю в обличчя.
— Чудово... випив кави, називається! — закашлявся Томас, витираючись рукавом. — Ротом, носом, очима, волоссям... всією головою!
Хендес розсміявся.
Хлопець, похитавши осудливо головою, присів на стілець.
— Б’юсь об заклад, ти зараз почнеш грати в ту гру, — сміючись, припустив Хендес.
— Б’юсь об заклад, що ти правий, — хлопець, діставши телефон, зайшов у ігровий додаток.
===========================================
— Та щоб тебе!..
Томас вдарив кулаком по столу, поклавши поруч телефон.
— Тихіше ти! — Хендес розчаровано зітхнув.
— У всьому винна клята четверта ніч! — хлопець закрив обличчя руками. — Ці залізні падлюки мене вже не лякають, а дратують!
— Ти не забув про андроїдів?
— Точно! — Томас здивовано підняв голову вгору, поглянувши на одну з колонок, що висіли під стелею. — А ти звідки знаєш?
— Та мені цейво, — голос зам'явся. — Та мені... точніше, мене хлопці попросили тобі нагадати... щоб не забув... так.
— А-а-а-а-а-а, — протягнув хлопець і, недовірливо хмикнувши, усміхнувся. — Тоді дякую за сповіщення, бо я справді забувся.
Хлопець підвівся зі стола. Взявши з собою ліхтарик, він, насвистуючи, вийшов із кімнати.
Темна пітьма першого поверху зустріла Томаса холодними обіймами. Вийшовши з ліфта, він попрямував до нових андроїдів, що стояли у вестибюлі. Кожен крок лунав по всьому поверху гучним відлунням.
— А ось світло б зараз не завадило, — звернувся він до себе, освітлюючи стіни закладу променем від чорного ліхтаря, що блищав у світлі місяця, який заглядав крізь вікно.
Дійшовши до роботів, хлопець направив на них світло, уважно розглядаючи їхні металеві деталі корпусу.
— Гарні, — посміхнувся Томас. — Цікаво, якби вони були живими, то...
Холодний вітерець пробіг по його спині. Хлопець тільки зараз усвідомив, що тиша, темрява і двометрові дівчата-роботи нагнітали атмосферу сильніше, ніж криваві та бридкі монстри з ТОПових ігор-жахастиків.
Томас дістав помаранчевий пульт і, зібравшись з духом, натиснув червону кнопку.
Почувся довгий, гучний гудок.
— Система управління активована, — прозвучав з пульта жіночий голос. Біля антени загорілася зелена лампочка.
— Добре, — хлопець оглянув першого андроїда, — почнемо, мабуть, з неї.
Він натиснув стрілку вгору на пульті. Почувся ще один гудок, цього разу короткий.
Дівчина, що стояла попереду, підняла голову й відкрила очі.
— Вітаю вас, — промовила вона ласкавим, металевим голосом, — мене звати Ліса Уолкер. Я — універсальний андроїд, гуманоїдного типу, модельного ряду: "RH-16". Через кілька секунд розпочнеться тестування основних функцій системи. Рекомендую не підходити до мене ближче, ніж на метр, щоб не отримати ненавмисні ушкодження тіла.
Кивнувши, Томас відійшов на два кроки назад.
— Тестування центрального процесора, — Ліса повільно повернула голову праворуч. Завмерши на кілька секунд, вона так само повернула голову ліворуч. — Ініціалізація очних сенсорів... перевірка чутливості датчиків руху. Перевірка пристрою відтворення звуку. Підключення системи сервоприводів, — вона підняла й опустила руки, потім повернула корпус ліворуч, потім праворуч, після чого повернулася у стандартну позицію. — Тестування успішно завершено. Натисніть зелену кнопку на пульті управління для підтвердження та завершення цього процесу.
Томас, опустивши погляд на пульт, натиснув на вказану кнопку.
— Дякую за тестування. Ліса Уолкер повністю готова до роботи.
Дівчина, опустивши голову, заплющила очі.
— Тьху, бляха, так це, виявляється, досить просто! — вигукнув радісно хлопець. — І чого тут боятися... гаразд, давай запустимо наступну.
Прибравши помаранчевий пульт, він дістав синій і натиснув на кнопку живлення.
— Вітаю вас, — аніматронік-дівчина, що стояла праворуч від Ліси, піднявши голову, відкрила очі, — мене звати Луна Уолкер. Я — універсальний андроїд, гуманоїдного типу, модельного ряду: "RH-16". Через кілька секунд розпочнеться тестування основних функцій програми. Ініціалізація очних сенсорів. Підключення сервоприводів. Калібрування звукової плати. Тестування успішно завершено, — заплющивши очі, Луна опустила голову.
Томас знову натиснув на зелену кнопку, підтвердивши успішне завершення тестування.
Ту ж саму процедуру він провів і з Кетрін Уолкер — третім серед чотирьох андроїдів, які стояли перед ним.
— Супер! — діставши бежевий пульт, хлопець натиснув на кнопку активації, — Наразі ти - остання.
Зі сторони андроїда почувся короткий гудок.
— Віта_ю Ва_, — дівчина підняла голову і, відкривши очі, поглянула на хлопця, — мене з_ть Мила У__ер, я — а__роїд, г_ман_їдн_го т_пу т_лобу__и...
— Рідна, ти чого заїкаєшся? — нахмуривши брови, хлопець, направивши промінь від ліхтарика на робота, почав уважно її оглядати.
— УВАГА! — Мила, різко смикнувшись, опустила голову. — Виявлено помилку в роботі програми тестування! Перезавантаження системи!
Смикнувшись ще раз, вона заплющила очі.
— Чорт! — Томас злякано відскочив ще на метр назад. — Що це було?! Якого...
Почувся тріск, після якого пролунав довгий гудок. Різкий скрип... і звук сильного удару об метал. Мила похитнулася.
— УВАГА! — пролунав у вестибюлі голос Хендеса. Хлопець ледь не впустив пульт із рук від несподіванки. — Виявлено помилку в системі подачі електроенергії! Всьому персоналові - прошу залишатися на своїх місцях! Система буде перезавантажена автоматично через три… два… один…
Почувся короткий гудок. Лампочка на пульті управління андроїдом у руках хлопця згасла. Навколо запанувала мертва тиша.
— Бляха, — злякано прошепотів Томас, вимкнувши ліхтарик. — Чому саме я?.. це явно не до добра...
— ПОМИЛКА! Відмова в проведенні операції, недостатній рівень доступу! Потрібне втручання кваліфікованого техніка! — пролунав залізний жіночий голос.
Знову почувся тріск, а за ним голос Хендеса:
— Том? Відгукнись! Томас!
— Тут я, тут! — закричав хлопець, піднявши голову в пошуках колонок, що мали висіти під стелею. — Я ніхріна не бачу! Тут темно, як в дупі!
— Томас… система електроенергії дала збій... не можу її перезавантажити… схоже, мені скоротили права доступу, — Хендес видав кілька писків. — О ні! Здається, на даний момент, я перебуваю на стадії «смерті»: батарея от-от вимкнеться, а за нею…
— Чорт! Що мені зробити, щоб повернути все, як було до цього моменту?!
— Візьми ключ на стійці реєстрації, потім прямуй до ліфта! Тільки прошу тебе, поквапся! Прямуй дуже обережно! І намагайся не шуміти... у мене є певні підозри… але про це пізніше! Біжи, друже, в тебе залишилось не так багато часу!
Увімкнувши ліхтарик, хлопець обережно підбіг до стійки і схопив ключі, які лежали на ній.
— Знайшов! Що далі?
— Чудово, — голос Хендеса звучав все слабше і тихше. — Заходь у ліфт і натискай на кнопку з написом «Аварійний виклик»! Швидше, час спливає!
Томас, рвонувши з місця, підбіг до ліфта і, дочекавшись, поки двері відчиняться, заскочив у кабіну.
— Аварійний виклик, — хлопець почав бігати очима по панелі та натиснув на найнижчу кнопку, яка світилася червоним. — Вгадав, так? Скажи мені, що вгадав, прошу…
Ліфт, зачинивши двері, почав опускатися вниз.
— Почекай, — Томас широко розплющив очі від несподіванки. — Тут є підвал?! Або... що за хрінь тут, чорт забирай, відбувається?!
Ліфт, зупинившись, відчинив двері. Хлопець, вийшовши на поверх, завмер від здивування.
Вдалині почувся протяжний скрип. Томас, вимкнувши ліхтарик, почав вдивлятися у темряву. Навколо тхнуло вологістю, десь неподалік лунали звуки падаючих крапель води, які розбивалися об бетон.
— І... куди далі? — прошепотів Томас, перевівши погляд на стелю.
Ніхто не відповів.
— Хен, прийом?
Тиша.
— Серйозно? Чорт, схоже, доведеться у всьому розбиратися самому…
Знову увімкнувши ліхтарик, він посвятив перед собою: попереду був довгий коридор, який через кілька метрів різко повертав убік.
Томас обережно почав свій шлях. Кожен крок віддавався у темряві гучним відлунням. Йому здавалося, що, окрім нього, тут є ще хтось. Після кожного кроку, буквально через пів секунди, чувся тонкий, металевий стукіт.
Повернувши праворуч, Томас ударився обличчям в відчинені двері електрощитка.
— Та бл…
Схопившись рукою за лоба, він направив промінь світла від ліхтарика на дроти, що стирчали зі щитка.
— І-і-і… як мені це полагодити? Ага, здається, все не так уже й погано, — помітивши краєм ока листок паперу, який стирчав з-за краю дверцят, хлопець обережно взяв його і, розгорнувши, почав вивчати зміст:
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Lisa and Girls, John Miller», після закриття браузера.