Читати книгу - "Безбарвний Цкуру Тадзакі та роки його прощі, Харукі Муракамі"

«Можливо, Біла тоді добивалася саме розпаду їхньої п’ятірки?» Думка про таку ймовірність з’явилася в голові раптово. Сидячи в кріслі на балконі, Цкуру почав потрохи надавати цій імовірності конкретних обрисів.

У старшій школі вони п’ятеро перебували у міцній нерозривній гармонії. Розумілися навзаєм, сприймали одне одного такими, якими були. Кожен із них почувався глибоко шасливим. Але це блаженство не могло тривати вічно. Адже райський сад втрачають. Кожен дорослішає, коли настає його пора, та й шлях у кожного різний. Із часом у них неуникно виникла би дисгармонія. З’явилася би невиразна тріщина. І врешті вийшла б за межі того, що є невиразним.

Напевно, на Білу тиснуло усвідомлення того, що це має трапитися, і вона не витримала. Можливо, вона відчувала: якщо зараз не розірвати їхнього духовного з’єднання, то її також закрутить стихія і завдасть смертельної рани. Як потопельник, котрого накриває і затягує на морське дно водоверть від корабля, що йде під воду.

Певною мірою Цкуру розумів це відчуття. То зараз він його розумів. Очевидно, напруга, спричинена при¬ душенням статевого начала, починала набирати тут чималого значення. Цкуру так собі це уявляє. Реалістичні сексуальні сни, які він почав згодом бачити, очевидно, були проекцією цієї напруги. Можливо, вжиття решти чотирьох ця напруга також якось (хоча він не знає, як саме) проектувалася.

Біла, очевидно, хотіла від цюго втекти. Напевно, вона не змогла витримувати тісних стосунків, які потребували постійного контролю власних почуттів. Немає жодного сумніву, що з їхньої п’ятірки саме Біла була емоційно найчутливішою. І, очевидно, почула скрегіт найшвидше. Однак сили вирватися з кола в неї не було. Біла не була наділена такою силою. І тому виставила відступником Цкуру. На той час він був найвразливішою ланкою їхньої спільноти, позаяк першим вийшов із гурту. Іншими словами, його було за що покарати. Після зґвалтування (хто і за яких обставин це зробив, уже назавжди залишиться таємницею), в істеричному сум’ятті, спричиненому цим шоком, вона з усієї сили розірвала найслабшу ланку, наче зривала стоп-кран в аварійній ситуації.

Якщо так думати, то багато чого стає на свої місця. Скориставшись Цкуру як підставкою, Біла спробувала перелізти через замкнуті мури. Напевно, вона відчувала, що Цкуру зможе благополучно вижити, навіть опинившись у такій ситуації. Вона дійшла такого ж висновку, як і Ері, котра спокійно все розважила.

Самоопанований Цкуру Тадзакі, що завжди вміє відстояти свій шлях.

Цкуру встав і пішов назад до кімнати. Взяв із полиці пляшку «Катті Сарк», налив келишок і вийшов із ним знову на балкон. Сів у крісло і тривалий час сидів, притиснувши пучки пальців до скроні. «Я зовсім не самоопанований, та й не вмію відстояти власного шляху, — подумав Цкуру. — Це лише питання рівноваги. Я просто навчився вміло розподіляти власний тягар на обидві шальки терезів. Може, я і справді видаюся іншим холоднокровним. Однак це нелегка робота. Потребує багато зусиль. Зрештою, загальна маса тягаря на точку опори анітрохи не меншає від того, що його урівноважили на шальках».

І все-таки Цкуру зміг пробачити Білій, тобто Юдзу. Тяжко зранена, вона просто хотіла себе вберегти. Вона була слабкою людиною. Дівчина не змогла виростити міцного панцира, який би її охороняв. Маючи перед очима загрозу, в гарячкових пошуках безпечного місця їй було не до розважань про вибір способів. Хто може її звинуватити? Але, зрештою, як далеко вона б не втікала, утекти не змогла. Її невідступно переслідувала темна тінь, що таїла в собі насилля. Те, що Ері назвала злим духом. І нарешті в травневу ніч, закраплену тихим холодним дощем, воно постукало у двері і закинуло зашморг на її тонку прекрасну шию. У заздалегідь визначеному місці, у заздалегідь визначений час.

Цкуру повернувся в кімнату, взяв телефонну слухавку і, не аналізуючи глибоко, що він робить, натиснув номер швидкого набору до Сари. Але після третього гудка спам’ятався і поклав слухавку назад. Уже пізня година. Крім того, завтра вони побачаться. Зможуть поговорити безпосередньо. Перед цим не варто починати смиканих розмов. Він це прекрасно розумів. Але йому так хотілося негайно почути Сарин голос. Це почуття природно випливало з його середини. Цього імпульсу Цкуру стримати не міг.

Він поставив на програвач «Роки прощі» у виконанні Лазаря Бермана й опустив голку. Налаштувавшись, почав слухати музику. Перед ним виринули картини Гямеенлінни на березі озера... Білі фіранки у вікні колихаються на вітрі, на хвилях поторохкує маленький човен. У гаю батьки терпляче вчать своїх пташенят співати. На волоссі Ері залишився легкий аромат цитрусового шампуню. Її перса м’які та налиті, повні вагою життя. Тяжкий на вдачу старий, який показав йому дорогу, спльовує в літню траву тверде харкотиння. Пес, радісно махаючи хвостом, застрибує у багажник «Рено». Перебираючи в пам’яті ці картини, Цкуру відчув, як до нього повертається біль, що дрімав у грудях.

Він нахилив келишок та посмакував запах шотландського віскі. У шлунку ледь-ледь потепліло. З літа до зими на другому курсі університету, коли Цкуру не хотів нічого, лиш умерти, він щовечора випивав отакий маленький келих віскі. Без цього добре заснути не міг.

Раптом задзвонив телефон. Цкуру підвівся з канапи, зупинив музику та став перед телефоном. Очевидно, це не може бути ніхто інший, крім Сари. Тільки вона може задзвонити о такій порі. Зрозумівши, що Цкуру їй телефонував, вона вирішила передзвонити. Пролунало дванадцять дзвінків, і весь цей час Цкуру вагався, брати йому слухавку чи ні. Затамувавши подих, із зімкненими вустами непорушно дивився на телефон. Як людина, відступивши кілька кроків назад, вдивляється у написану на дошці довжелезну незрозумілу формулу в пошуку підказки. Але підказки він не знайшов. Нарешті телефон змовк і настала тиша. Глибока значуща тиша.

Аби заповнити її, Цкуру знову опустив голку на платівку, сів на канапу і далі слухав музику. Цього разу постановив не думати ні про що. Заплющивши очі, прогнавши з голови думки, він сконцентрувався на музиці. Згодом, наче закликані мелодією, під повіками почали пропливати різні образи й одразу зникали. Вервечка фігур без змісту та конкретики. їхні туманні обриси з’являлися на темних краях свідомості, безгучно перетинали видимий проміжок та зникали на іншому темному краї. Як загадковий мікроорганізм, що перетинає