Читати книгу - "Історія одного розлучення, Ана-Марія Еріш"

- Тоні, ти точно вирішив зробити це? - вкотре питає мене батько.

- Так, я більше не хочу працювати у ФБР. Я хочу побудувати справжню родину з Карою, тому не можу бути постійно у небезпеці. - посміхнувся я. - Тим паче якщо ми плануємо в майбутньому мати дітей, то сам знаєш, що може бути. А я хотів би спокійне життя, а не думати, чи повернуся взагалі додому після чергового завдання.

- А робота? - не заспокоювався він. - Тобі ж завжди подобалося це. Ти любив завдання. 

- Марк запропонував мені місце ІТ-директора компанії. І я дав згоду. - я відповів йому. - Ти знаєш, що я завжди хотів працювати в цій сфері, а тут така можливість. Хоч диплом знадобиться не лише для завдань. А з часом "Riddel Inc." перейде у власність Кари, адже її дід вже давно хотів відійти від справ. І їй буде потрібна допомога. На крайній випадок піду працювати ілюзіоністом. - розсміявся я. - Варіантів багато, лише потрібне бажання. 

- Знаю, що ти зможеш дати собі раду.

Важко було наважитися на це рішення, адже я досить довго працював у ФБР, і мені навіть це подобалося. Однак довелося обирати — щасливе життя з Карою чи постійні небезпеки. Тому, все було очевидно. Я сподівався, що батько досить нормально на це відреагує. Принаймні, хоча б не відмовиться розмовляти зі мною. Та він мовчав, лише підписав рапорт на звільнення. Взявши його, я попрямував забирати все, що мені належить.

- Тоні. - сказав батько.

Я обернувся, побачивши, що він вже встає та прямує до мене. Дивно, що він збирається робити. Але тут чоловік стиснув мене в міцних обіймах. Ще трохи, і він мені розтрощить усі кістки. Невже зараз переді мною стоїть генерал, що залізною рукою керував цілим підрозділом ФБР. Але інколи я забував, що він чоловік, який втратив свою дитину. І хоч я йому не рідний, та ріс біля нього.

- Синку, я дуже радий за тебе. Мені знадобився час, аби зрозуміти найголовніше. А для мене головне, аби ти був щасливий. Тому, якщо ти хочеш піти з ФБР, я тебе завжди підтримаю. - генерал посміхнувся. - Тільки ви до нас в гості заходьте, з Карою. Бо мама сумує за тобою.

- Невже ми станемо схожі на звичайну родину? - розсміявся я. - Думав, що такого вже ніколи й не буде.

Батько ж лише кивнув, а я вирішив, що завтра ми й завітаємо, або запросимо їх до себе. А зараз мені час прощатися з цим всім. Стільки часу управління було для мене справжнім домом. Але зараз я маю дещо важливіше. В мене є моя кохана дівчина, яка одного разу стане моєю дружиною. І того разу все буде по-справжньому.

Ще трохи поговоривши з батьком, я вийшов на вулицю, де на мене вже чекала Кара. З того часу, як Гаррі, Олівію та Реббеку спіймали, ми можемо без остраху ходити по вулиці. Хоча, я б міг захистити свою дівчину від будь-яких небезпек. Дружиною я її називати вже не зможу, адже офіційно ми у розлученні, проте з новим весіллям вирішили не поспішати. В цьому зовсім немає сенсу, адже минулий раз це ні до чого доброго не призвело. Я знову переїхав у будинок родини Ріддель, адже Кара відмовилася жити зі мною в моїй квартирі через те, що хоче бути поряд з дідом. А я й не наполягав. Звичайно, ми могли б жити окремо, проте не хотіли втрачати ще більше часу.

Підійшовши ближче до дівчини, я притягнув її у свої обійми та поцілував. Після того як вона мало не померла, рятуючи мене, я весь час хвилювався за її самопочуття. Але лікарі сказали, що ніяких наслідків немає, лише шрам залишився від кулі. Звичайно можна було б видалити його лазером, але Кара хотіла залишити. Це буде її згадкою про те, що не всім варто довіряти.

- І як відреагував батько? - спитала вона, коли ми пішли вниз по вулиці. - Дуже сильно незадоволений?

- Та ні, якраз навпаки. - посміхнувся я. - Думаю, він навіть видихнув, адже я стільки разів мало не помер. Виявляється, тато хвилюється за мене.

- Він тебе дуже сильно любить, адже ти хоч і не рідний, проте його син. Він стільки років виховував тебе. Знаєш, напевно в ньому довгий час боролися два почуття — гордість та страх. - відповіла Кара. - А тепер він нарешті буде спокійним. Як і я.

Я довго не міг наважитися на це рішення, адже вважав, що це єдине, що правильно для мене. Однак з часом пріоритети змінюються. Зараз я абсолютно щасливий, адже в мене є кохана дівчина, яку я не хотів покидати ні на мить. І тепер в мене буде така можливість, адже ми навіть працюватимемо разом. Кара сказала, що потурбується про те, аби мій новий кабінет був поряд з її. Оце буду до неї частенько в гості заходити.

Ми були вже неподалік від дому, проте йти туди зовсім не хотілося, адже на вулиці була чудова погода.

- Може, ще прогуляємося? - спитав я.

- Я не проти. - з посмішкою відповіла дівчина.

Ось так ми й гуляли, говорячи ні про що. Мені було комфортно поряд з Карою, адже вона мені дарувала якісь дивовижні емоції та спокій. Якби хтось мені раніше сказав про те, що я залишу ФБР через дівчину, я б просто розсміявся. Навіть коли думав, що закоханий у Беатріс, я б ніколи не зробив це заради неї. Правду кажуть, що коли зустрічаєш справжнє кохання, все інше йде на другий план. Найголовніше те, що я зараз щасливий і зроблю все, аби так було і надалі...