Читати книгу - "Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна"

силами, розбив її військо і повісив декого з її людей. Їй удалося втекти, проте за два-три роки, коли про неї і згадувати забули, вона повернулась із новими бандами та знову взялася розбійничати. Бегма знову заволала про захист, але тато на той час мав інші справи. Він послав Блейза зі значними силами. Відбулося кілька хаотичних зіткнень — адже ми мали справу з бандитами, а не регулярним військом, — але згодом Блейз загнав їх у кут і завдав їм нищівної поразки. Того дня вона загинула, на чолі своїх орд.

— А цей Далт — її син?

— Так кажуть, і то схоже на правду, бо він довгенько дошкуляв нам, як міг. Прагнув помсти, примітивної, неприкритої, за смерть своєї матусі. Урешті-решт зібрав потужне військо і спробував здійснити набіг на Амбер. Дійшов далі, ніж можна було очікувати: аж до підніжжя Колвіра. Але там на нього чекав Бенедикт на чолі свого добірного полку. Бенедикт розметав його вояків, як полову, й поранив Далта, і всі були впевнені, що на смерть. Кільком його воякам, які залишилися живими, вдалося винести Далта з поля бою, тому ми не бачили його тіла. Та, чорт забирай, навіщо б воно нам здалося?

— І ти гадаєш, він може бути тим хлопцем, який приятелював із Люком іще в дитинстві й пізніше?

— Ну, вік приблизно підходить... до того ж він, здається, походить із тих місць. Так, гадаю, можливо, це він.

Я йшов неквапливо, роздумуючи над почутим. Самітник сказав, що Джасра була не в захваті від цього хлопа. То яка ж його роль у теперішніх подіях? Надто багато невідомих величин, дійшов я висновку. Щоб відповісти на це питання, знадобляться факти, а не здогадки. Тож хай усе розвивається своєю чергою, а я поки що з насолодою повечеряю...

Я продовжував іти еспланадою. Ближче до її найдальшого кінця почув сміх і побачив, що за столиками вуличного кафе ще сидять запізнілі випиваки. Серед них був і Дроппа; він мене не помітив, і я проминув цю шатію. Не бажав, аби мене розважали. Я повернув на Ткацьку вулицю, що мала вивести мене на Західну Виноградарську, там, де та повертає до порту. Висока леді в срібній мантії та масці квапливо пройшла повз мене, прямуючи до карети, яка чекала на неї. Вона обернулась, і я роздивився, що вона усміхнулася за своїм доміно. Я був певний, що ми з нею не були знайомі, й пошкодував про це. Усмішку мала дуже привабливу. Тоді порив вітру доніс до мене запах диму від чийогось каміна і зашелестів сухим листям, помчавши вдалину. Я подумав про батька: де він зараз?

Далі цією вулицею, тоді завернути ліворуч на Виноградарську... Ці вулиці вужчі за еспланаду, але теж широкі: ліхтарі стоять не так густо, але тут іще досить світла для нічних перехожих. Два вершники проминули мене поволі: цокіт копит, пісня, якої я раніше не чув. Трохи згодом у мене над головою промайнуло щось велике і темне й усілося на даху на тому боці вулиці. Звідти почулося шкрябання, але швидко втихло. Вулиця забирала праворуч, тоді ліворуч. Далі, я знав, на мене чекає низка крутих поворотів. Дорога вела під гору, крутіше й крутіше. Ще трохи, і я відчув, як мого обличчя торкнувся бриз із гавані, й уперше за цю ніч я вдихнув запах моря. Ще два повороти, не більше, — і моїм очам відкрилося море: мерехтливе, рухливе мереживо вогнів, накинуте на чорний безкрай, з одного боку облямований звивистим ланцюжком яскравих цяток. Набережна гавані. Східний небокрай видавався притрушеним пудрою. Обрій, здавалося, позначав край світу. Іще за хвилину мені привидівся далекий вогонь Кабри, але я загубив його за наступним поворотом. Пляма світла, наче хтось розхлюпав молоко, залишилася праворуч; висвітлився кам’янистий осип на схилі, смугастий стовп, котрий, мабуть, позначав якусь примарну цирульню, а тріснутий ліхтар над нею, що ледь фосфоресціював, конаючи, нагадав мені дитячу гру «череп на палі», в яку ми бавились у Дворах Хаосу. Схилом униз, до моря, вели відбитки, вони відблискували, слабкіше... ще слабкіше... зникали. Я пішов у тому напрямку й незабаром почув кигикання морських птахів. Запахи океану розчинили в собі аромати осені. Ледь помітна світла смуга за моїм лівим плечем знялася над водою й попливла над побриженою поверхнею безодні. Тепер уже недалеко...

Довга прогулянка підхльоснула мій апетит. На іншому боці вулиці помітив ще одного перехожого в темному плащі, у темряві виблискували його чоботи, відбиваючи світло. Я уявив смачну рибу, що чекає на мене, додав ходи, невдовзі обігнавши незнайомця. Кішка у дверях будинку, який я проминав, припинила вилизувати собі геніталії та витріщилася на мене, так і тримаючи лапу пістолетом. Мені зустрівся ще один вершник, він їхав угору схилом. Із темних вікон одного з будинків до мене долинули уривки фраз на підвищених тонах — сперечалися чоловік та жінка. Новий поворот, і до мого поля зору виплив ріг місяця, наче морське чудовисько виринуло зі світлих підводних гротів, струшуючи блискучі краплі...

Ще десять хвилин, і я опинився в районі порту, вийшов на широку набережну, що тягнулась уздовж гавані. Ліхтарів тут було небагато, але нестачу освітлення компенсували розсип вікон, численні цебра, в яких горіла смола, та світло місяця, що встиг виповзти небосхилом на значну висоту. Дух солі та морських водоростей посилився, вулицю раз у раз перегороджували купи сміття, тутешній народ вирізнявся барвистим убранням, а розмовляв між собою куди голосніше, ніж ті, кого я бачив на еспланаді, — звісно, якщо не брати до уваги Дроппу. Я дістався берега, де звуки моря лунали гучніше: хвилі наближались, їхній рокіт наростав, опісля вони розбивались об хвилеріз та з плюскотом відступали, а ближче до берега, на мілині, шелестіли тихенько, накочуюсь на пісок. Я чув, як рипіли та потріскували кораблі, як деренчали якірні ланцюги, як підскакували на хвилях і глухо стукали об пірс або у швартові тумби човни. Я намагався уявити, де тепер може бути моя яхта, мій «Зоряний спалах».

Мені треба було обійти бухту, аж до її західного берега. Вулицю перетнули перед моїм носом чорна кішка і парочка щурів, а я все йшов, зазираючи на мить до провулків, відшукуючи той, що був потрібний мені. Тут до запаху моря додавався сморід блювотиння та екскрементів, звідкись долинали лемент та звуки бійки, і все це переконало мене, що я вже майже біля мети. Десь удалині пробамкав дзвін буя, потім я почув малоцікаву лайку, і повз мене,