Читати книгу - "Смерть для чайників, Літа Най"

– Рукс не тримає фальшу, – хлопець схрестив руки на грудях і пропалював мене тяжким поглядом.

– Вона візьме цей, – схопивши одну з упаковок, Лілі протягла її хлопцеві. Після чого дівчина подивилася йому прямо в очі і, понизивши голос, сказала: – І Руксе, мені потрібно щось із твоєї особливої колекції.

– Валяй, – махнув він рукою.

Хлопець повністю зосередив свою увагу на врученому йому телефоні. Розпаковуючи його на ходу, він попрямував до своїх комп'ютерів.

– Пам'ятаєш, що я казала, – прошепотіла мені на вухо Лілі, задоволено посміхаючись. – Гарний настрій.

– Гей, темненька, – покликав Рукс, – мені потрібна інфа.

Почувши таке звернення і буркотливий тон, я задумалася: якщо це гарний настрій, то який тоді поганий? Не ставши особливо заглиблюватися в цю тему, я попрямувала до хлопця.

Рукс сидів на великому м'якому стільці і невпинно крутився то за годинниковою стрілкою, то проти. Мій новенький телефон був під'єднаний кабелем до системника, а на одному з моніторів бігали рядки з кодом. Я в цьому нічогісінько не тямлю, тож вирішила навіть не ставити запитань. Наступні хвилин 10 пройшли у діловому форматі: хлопець ставив перевірочні питання для налаштувань телефону, попросив вигадати Apple ID та паролі, просканував моє обличчя для Face ID. Потім сам швидко проходив всі налаштування, ще якийсь час перемикався з телефону на комп'ютер, щось швидко друкуючи. Я звернула увагу, як він необережно поводиться з апаратом: то кидає його на стіл, то дряпає екраном по стільниці.

– А в тебе випадково нема захисного скла? – ніби ненароком поцікавилася я.

– Ти що з місяця звалилася? – недовірливим тоном поцікавився Рукс. А потім з найближчої купи речей раптом дістав невеликий молоток і з усієї сили вдарив по задній панелі телефону. Від несподіванки я навіть скрикнула і примружилася, але варто було мені подивитись на айфон, я не побачила жодної подряпини. У мій приголомшений стан увірвався голос хлопця: – Я петраю у своєму ділі.

Більше ми не говорили, поки в приміщенні не пролунав сигнал телефону. Рукс заметушився, при цьому виглядав дійсно радісно уперше з часу нашого тут перебування. Він відкопав у завалах сусіднього столу стаціонарний телефон і ткнув мені.

– Візьми, – я з нерозумінням витріщилась на нього. Чого б це мені відповідати на чужий дзвінок, тим паче не знаючи взагалі, що говорити. Але хлопця це анітрохи не бентежило, і він тільки поквапив мене, вказуючи на слухавку в моїй руці. – Нумо.

Я відверто не тямила, що відбувається, але якщо він так хоче, я не сперечатимусь, а надто коли він нам взагалі-то допомагає. Я відповіла на дзвінок і на тому дроті почула приємний жіночий голос. У мене не вдавалося сконцентруватися на її словах, я вловлювала лише головні моменти. Моя увага була прикута до одного з моніторів комп'ютера, на якому, у міру торкань Рукса до клавіатури, з'являвся текст. Спочатку я навіть розгубилася, я потім вразилася: він писав відповідь, яку мені потрібно дати дівчині, причому навіть не чуючи її слів, більш того – навіть випереджаючи її прохання. Дослухавши весь монолог жінки, я чітко слово в слово зачитала текст із екрану:

– Вашу заявку було зареєстровано. Протягом кількох годин проблему з інтернет-провайдером буде вирішено. Вибачте за завдані незручності, – після цього ми попрощалися, і я повісила слухавку. Здивовано подивившись на хлопця, я таки вирішила спитати: – А що це щойно було?

– Я страх як не люблю триндіти з людьми, тож порішив скористатися тобою.

Формулювання мені не сподобалося, але я змовчала.

– Але звідки ти дізнався, про що йтиметься? Адже ти почав писати відповідь раніше, ніж жінка повідомила, що в їхньому районі не працює інтернет.

– То ж я його спартачив, – усміхнувся хлопець.

– А тепер ти його й полагодиш, – невпевнено протягла я. Він кивнув. Намагаючись упіймати смисл усієї цієї ситуації, припустила: – І тобі за це заплатять гроші.

– Ні.

– А навіщо тоді ти це зробив?

– Заради приколу, – сплеснув руками Рукс, ніби це очевидний факт. – Це ж веселюще.

– Ем-м-м, ну так, – спробувала видавити з себе посмішку.

– Ти дивна, – байдуже кинув він.

– Є трохи, цей новий світ мені поки що не зовсім зрозумілий.

– А-а-а, – ось тепер хлопець оживився. – Ось воно що. Ну то я тебе розумію. Я й сам через це проштовхався. Знаєш, є один прийом живо влитися у тутешні правила та порядки. Розказати? – я швидко закивала і, перш ніж продовжити, він простягнув мені новенький, повністю функціонуючий телефон. – Згода, лиш запиши, щоби все достоту зробила, – я швидко відкрила нотатки і зосередилася на його словах. – Значить, у повню топаєш на болото.

– Яке болото?

– Перше-ліпше, – відмахнувся Рукс. – Це не має значення. Головне болото – там аура підходяща. Влазиш до пояса в болото і горлаєш: «Ішкерет саман аварс».

– Як-як?

– Йой, дай я сам тобі запишу, бевзь, – роздратовано вихопив телефон з моїх рук. – Проверещала і піджидаєш. Щойно вчуєш сигнал – можеш з болота вилазити.

– А який сигнал?