Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Безземельне селянство кинулося в міста шукати роботи, і наступила страшна конкуренція на право праці, а господарі капіталісти радіють та все понижують заробітну платню. Стало робітникам жити гірш собаки. Кожна жива істота хоче собі в біді запобігти: робітники бачать, що треба собі шукати порятунку, бо фабрики та заводи процвітають, а робітницьке життя все гіршає. І побачили німецькі робітники, що їх заїдає конкуренція одного з одним, що вони один одного топлять, згоджуючися на меншу та меншу платню.

Почали вони згоджуватися один з одним, почали гуртом вимагати від господарів вищої платні і ліпшого життя. Почалися страйки (стачки) за підвищення платні.

Та поперед німецькі робітники мало чого доброго від сього зазнавали: закони видає панство (земельне і грошове) і, розуміється, на користь собі, а не робітникам і взагалі нижчим верствам (класам). І через те робітників страшенно карали за страйки і за боротьбу по своїх панських законах. Та робітники сієї кари не злякались, але вишукували нові і нові засоби таки здолати своїх ворогів. Вони таємно почали збиратися, гуртувати свої сили; швидко весь край був вкритий такими організаціями з величезними капіталами у власних касах. І стала з них велика міліонна армія, що спроможна була встати по сигналу як один чоловік. Боротьба з ними стала неможлива.... І ось німці-робітники досягли свого: тепер їм ніхто не боронить учинити чи страйк для підвищення заробітної платні, чи зібратися де для обміркування своїх справ, чи виявити свої незадоволення правительству, чи заснувати каси для братерської запомоги, — ніхто і нічого їм не боронить, бо не може сього зробити. Нині вже вибирають німецькі робітники по всій Германії своїх представників в рейхстаг (державна рада), де ухвалюють нові закони, і в міські ради, себто вони мають політичні права однакові з представниками капіталу і земельної власності.

Хоч поки що не робітники заправляють Германією, але з кожним роком їх заступників в рейхстазі більшає і вплив їх на вироблення законів також більшає.

Ось як виглядають відносини спілок робітничих до свого капіталіста-гос-подаря.

1. Спілка робітнича монополізує працю на фабриці та заводі, забороняє господареві приймати інших, що до спілки не належать, погрозою страйків і інш.

2. Погрозою страйків робітничі спілки підняли зарібну платню до надзвичайної висоти.

3. Справами фабрики чи заводу дуже часто заправляють представники від робітників (спілок) вкупі з представниками властителів.

4. Коли справи фабрики чи заводу йдуть добре, то і робітники вимагають підвищення платні, в іншім разі згоджуються на пониження платні, коли без сього довелось би зачинити фабрику.

Але се тільки маленька частка того, що досягли німецькі робітники. Їх спілки на свій кошт позаводили крамниці для власного вжитку і на продаж, спілкові аптеки, фабрики, в яких дохід ділиться поміж робітниками.

Про їх добре життя свідчать їх робітницькі клуби міліонового кошту; в сих клубах робітники збираються для обміркувань своїх справ і для розваги. В сих клубах — чудові бібліотеки і прилади до веселого марнування часу.

Коли ще додамо, що робітники уже там на свої гроші починають будувати народні університети для своїх дітей, то побачимо, оскільки вони справді досягли добробуту.

Правда, не дурно все се досталося; багато робітників загинуло в боротьбі за ліпшу долю.

Справді хороше життя робітників в Германії.

Але запитаєм: чи дійсно усім робітникам в Германії живеться добре? А чи нема в тій самій Германії робітників, для яких життя цілковите горе?

Згадаємо, що в Германії окрім німців існують ще завойовані поляки в Познані. Чи таке ж життя і польських робітників, як німецьких?

Зробимо невеличку вимітку із видання УНП ч. 2[269] про становище поляків у німецькій державі.

1. Законом дозволяється карати різками сільських робітників і прислугу поляків без права оскарження, коли кари учинено «справедливо».

2. Закон присуджує робітника дослужити по контракту, хоч там робітнику грозить смерть.

3. Школи, світоч для людей вільної нації — є місце катування дітей польських. Поляки мусять посилати дітей своїх до німецької школи, де учи-телі-німці немилосердно б’ють їх до занівечення на смерть. Доказом є маса судових процесів.

4. Все, що скрізь у Германії дозволяється, у Познані заборонено, і в дійсності конституція гарантує тільки німців.

5. Правительство з німців, що насунули в Познань після її завойовання, все там заказує: намагається зупинить право зборів, кас, спілок, свободи слова і друку; — всі сі слова — пусті звуки для поляків в Познані.

«Школи польські і університети закриті, і нарід польський іде все нижче і нижче в темряву. Наука, що колись високо тримала там свій прапор, нині не існує», — додає сумно кореспондент газети «Сєв. Кур ’єр»2.

Остатні часи німці уже кинули ховатися у машкару, що ніби вони хочуть зробити поляків німцями для того, щоби приєднати їх до великої німецької цивілізації. Нині вони кажуть одверто: «Се край наш, се наша земля, завойована кров’ю батьків наших, так хай же вона дійсно буде наша! Все зробимо, ні перед чим не зупинимося, аби досягти цієї мети».

І вони дійсно ні перед чим не зупиняються. Державна рада їх призначує 250 міліонів марок на знівечення поляків в Познані. «Хай хоч пуста буде земля, аби наша», — висловився гостро та щиро Вільгельм ІІ. Німецького імператора і його земляки щиро підтримують в сьому бажанні. Вони зібрали сотки міліонів, щоб скупити польські землі, і всі сили покладають, щоб зубожити край і викоренити його стародавніх тубільців-поляків. В Познані німці будують фабрики, заводи, але там нема місця полякам-робітникам; їх ніде не приймають, їх усюди виганяють; увесь службовий персонал на кожній фабриці, де підприємець німець — німецький. І німець-робітник в Познані раює, а поляк-робітник має гірку долю.

Коли проект германізації Познані проходив в рейхстагу, хто подав голос проти проекту? Може, скажете, німецькі робітники? Адже їх в райхстагу досить! Може, вони боронили інтереси нещасних робітників і селян польських?

«Нема правди більш абсолютної, як та, що кожен дбає за свої інтереси», — казав Спенсер.

І справді, чого треба німцям-робітникам? Їм у польській Познані забезпечується добре життя, і само правительство не дає конкурувати з ними польським робітникам.

І вийшло те, що нині в Германії, в тій Германії, в якій колись залунав поклик: «Пролетарі усіх країн, єднайтеся!» — нині не почуєш його. Німець-робітник ненавидить робітника-поляка, бунтаря, а сей останній платить йому

2 Познань, 22 цвітня 1900 р.

тим