Читати книгу - "Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон"

— Я, як і ти, Джиме, знаю лише міфи та спогади про прадавні часи. Якщо в людства й була рідна планета, якась Багнюка чи Земля, чи ще якось так, то про її місцезнаходження у моїх банках пам’яті відомостей немає.

— Ну, я просто надумав запитати. Але мені, мабуть, уже час іти. Приємно було поспілкуватися.

— Аналогічно. Заходь, коли схочеш.

— Ловлю тебе на слові. Ти не проти вимкнути світло, коли я підіймуся сходами?

— Без проблем. Це місце, як ти можеш здогадатися, непогано автоматизовано.

— Жодних проблем із електропостачанням?

— Присягаюся своєю п’ятою точкою, ні. Найперше почуття, якого я навчився — це потяг до виживання. Електропостачання в місті, запасні генератори, резервний акумулятор, двійко паливних елементів і термоядерний генератор, який можна запустити за десять хвилин. Не тривожся за мене.

— Не буду. Па-па.

Я зійшов довгими сходами нагору, і, коли торкнувся дверей, світло згасло. Потому я відчинив двері, визирнув назовні й не побачив жодного патруля. Тоді широко розчахнув двері та попрямував до Ніб і Штірнера, що чекали на мене, сидячи на лавці.

— А ви не боїтеся, що ворог знайде вас тут після комендантської години?

— То не проблема, — відповів Штірнер. — Дезертирувало так багато бійців, що патрулі неначе скасовано. Усі військові або на базі, або в муніципальній будівлі. А тепер, прошу, розкажи нам. Ти поговорив із Марком Четвертером?

Вони обоє нахилилися вперед у напруженому очікуванні.

— Поговорив із ним і насолодився його гостинністю. А ще в нього залишилося кілька ящиків вина — такого, що ви б і не повірили.

— Я повірив би чому завгодно про Марка Четвертера, — зауважив Штірнер, а Ніб кивнула на знак згоди. — Але мені жаль, що він не порадив тобі, як вирішити проблему вбивств.

Я швидко закліпав.

— Звідки ти знаєш? Я нічого про це не сказав.

— А ти й не мусив. Марк Четвертер знає, що із цією проблемою ми маємо впоратися самотужки. І ми це зробимо. Було ухвалено рішення. Усі, хто в місті, зберуться завтра на місці вбивств — таке індивідуальне рішення кожного з нас. Ми станемо перед дулами.

— Шляхетний жест, але марний. Вас просто застрелять.

— Тоді наші місця займуть інші. Ненасильство не має кінця. Вони стрілятимуть, доки в них не скінчаться патрони для зброї чи доки їх не охопить відчай від скоєних убивств. Я певен, що не всі вони — такі моральні лиходії, як їхній очільник.

— Я б на це не сподівався. Але може знайтися альтернатива. З допомогою Марка — порадую вас тим, що ми вже на «ти», — я організував зустріч усіх дезертирів у місті. Якщо ви зводите провести мене до спортивного центру, ми переконаємося, чи не є, бува, мій план кращим і практичнішим.

Прогулянка вдалася приємною: на вулицях міста вперше, відколи висадилися завойовники, не було страху. Ми зустріли інші компанії, що простували в тому самому напрямку, і кожна з них супроводжувала одного-двох озброєних дезертирів. Сміх, усмішки — тепер вони раділи, що звільнилися від армії, — та чи підтримають вони план, що може поставити під загрозу їхню новоздобуту свободу? Був лише один спосіб це з’ясувати.

У спортивному центрі був закритий стадіон із ареною для боротьби, де ми всі й розмістилися. Вояки-втікачі сиділи в нижчих рядах, тим часом як зацікавлені глядачі із цивільних розсілися над ними й позад них. Я вибрався на арену й зачекав, доки всі посідають, а тоді взяв мікрофон. Глядачі зашурхотіли й затихли.

— Колеги, колишні призовники, новоприбулі дезертири, вітаю вас. Більшість із вас мене не знає...

— Та всі тебе знають, Джиме! — гукнув якийсь голос. — Ти той хлопака, шо мало не задушив генерала.

— Спробуй ще!

Я всміхнувся та зачекав, доки радісний гамір не стихне.

— Дякую, хлопці, приємно, коли тебе цінують. А тепер мушу попросити вас про допомогу. Наш любий генерал, каґалець Зеннор, планує завтра розстріляти кількох неозброєних цивільних. Це люди, що допомагали вам і вашим приятелям утекти, ті, хто запропонував усім нам дружбу, а за бажання й щасливу домівку тут. Тепер ми маємо допомогти їм. І я розповім, як саме.

Ми візьмемо до рук оцю вогнепальну зброю, якою навчені користуватися, націлимо її на Зеннора та його банду й пригрозимо знищити, якщо хоч хтось із них натисне на спусковий гачок. Це буде протистояння — і ми, можливо, не залишимося після нього безкарними. Та ми повинні це зробити.

Я трохи соромився додавати брутальний емоційний аргумент, але вибору не мав. Це була не найкраща на світі ідея, і дірок у ній було більше, ніж у машині з донатами. Та це був єдиний мій план.

Вони багато сперечались і кричали, та врешті-решт більшість проголосувала за. Меншість не бачила жодного способу гідно піти — я ж апелював до мужності, — тож нехотячи пристала на план. Місцеві провели нас манівцями до будівель, що виходили фасадами на площу, і ми, лігши на свою зброю, поснули там. Я був певен, що за ніч дехто з прибулих зникне. Сподівався тільки на те, що вранці їх залишиться достатньо, щоб забезпечити мені трохи вогневої підтримки.

На світанку я помітив на площі рух. Трохи відсунув плюшевого ведмедика, щоб зазирнути за фіранки магазину іграшок, у якому ховався. Починали прибувати солдати.

А ще виштовхували з вантажівки полонених, усіх десятьох, у наручниках і зв’язаних. Коли посвітлішало, я роздивився, що всі вояки — офіцери чи унтер-офіцери. Ну звісно — Зеннор не міг довірити брудну роботу рядовим! Усі вони зараз, либонь, сидять під вартою та замком на базі.

Із муніципальної будівлі вибрів сам Зеннор і став посеред площі. Тоді ж я почув гуркіт коліс і потужних моторів: підкотилися загони важкої артилерії. На це я не очікував.

А ще я не очікував, що Зеннор дістане пістолет і вистрілить у вікно магазину іграшок.

— Виходь звідти, ді Ґрізе — усе скінчено! — зарепетував він і зніс пострілом ведмедика.

Хіба в мене був вибір? Я відчинив двері та ступив на вулицю. Поглянув на безліч рушниць, націлених у вікна, за якими ховалися мої бунтівні солдати. Поглянув на лиху переможну усмішку на обличчі Зеннора.

— Я ж генерал, пам’ятаєш? Ти справді вважав, що твій сміховинний маневр удасться? Мій агент розповів мені про твої дурнуваті плани в усіх подробицях. Чи хотів би ти з ним зустрітися?

За сигналом Зеннора з-за