Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

цивілізацій. У другому випадку це будо взаємне протистояння. Землеробсько-скотарське комплексне господарство могло повністю забезпечити населення за рахунок основних галузей (вироблялась і рослинна, і м'ясна їжа, а нестача останньої могла ще компенсуватися продуктами мисливства). Виходячи з цього, вище згадане господарство було більш сталим, не вимагало значних територій, бо переміщення населення здійснювалося на незначні відстані. Щодо скотарсько-землеробського господарства степової зони України, зокрема племен середньостогівської спільності, нижньомихайлівської та ямної культур, то їхнє населення було позбавлене сталих джерел рослинної їжі внаслідок обмеженного заняття землеробством за умов частої зміни місць проживання і змушене було добувати її шляхом обміну на продукти тваринництва та худобу у сусідніх землеробів або, що було, очевидно, простіше, захоплювати зерно під час військових походів. Скотарське господарство було більш ризикованим, ніж землеробське. Лихоліття, епізоотії призводили до масової загибелі худоби, зводячи нанівець поголів’я та позбавляючи засобів існування їхніх господарів, а таке, судячи з літописних джерел II тис. н. е. траплялося досить часто[128]. Це також спонукало до грабування землеробських поселень. Крім того, для випасу худоби, яка утримувалася переважно на підножному кормі, були потрібні значні території. Щоб зберегти степові пасовиська біля зимівок, скотарі мали влітку просуватися далеко в лісостеп, що могло призводити до сутичок з місцевими землеробами.

Глава 1

Етнокультурний склад населення. Побут і матеріальна культура

Світ землеробів

На теренах України за часів енеоліту землеробське населення мешкало переважно в її правобережній лісостеповій частині, що було зумовлено близькістю до Балканського центру, а також природними умовами, сприятливими для вирощування основних злакових культур.

Найбільшу територію від Пруту до Дніпра протягом усього енеоліту займало населення трипільської культури. На північному заході змінюючи одне одного мешкали племена лендельської культури, культури лійчастого посуду і культури кулястих амфор. У Закарпатті населення відоме за пам’ятками полгарської і баденської культур, а у пониззі Дунаю мешкали племена культури Болград-Алдень.

Трипільські племена. Від початку IV — до середини III тис. до н. е. практично вся лісостепова смуга Українського Правобережжя була заселена племенами трипільської культури, що отримала назву від поселення біля с. Трипілля на Київщині, відкритого і дослідженого В. В. Хвойкою наприкінці минулого століття. Саме тоді (1889) на теренах Румунії біля с. Кукутені поблизу м. Ясси Г. Буцуряну було відкрито багатошарове поселення, що стало широко відоме після розкопок Г. Шмідта у 1909—1910 рр. і дало назву західному варіанту цієї культури[129]. Отже, культура має подвійну назву — Кукутені — Трипілля.

Трипільська культура — одне з найяскравіших явищ первісного світу. Її дослідженню присвятили життя вчені кількох поколінь. Виявлено сотні і досліджено десятки поселень, написано велику кількість праць. На основі вивчення матеріалів встановлено землеробсько-скотарський характер господарства трипільців, вирішено ряд питань, пов’язаних з їхнім походженням, різними аспектами економіки, соціального устрою, ідеології та побуту. Хронологічне членування та картографування пам’яток дало змогу виділити локально-хронологічні групи пам’яток та їхні типи, що відповідають групам населення і окремим племенам, намітити шляхи розселення племен.

Питання походження конкретних етнокультурних груп населення дуже складні і здебільшого не можуть бути вирішені однозначно. Це стосується і походження трипільців. Вітчизняні й зарубіжні дослідники, що займалися цим питанням (Т. С. Пассек, С. М. Бібіков, В. М. Даниленко, К. К. Черниш, В. І. Маркевич, B. Г. Збенович, В. Думітреску, Г. Думітреску, С. Марінеску-Билку та інші), не дійшли спільної думки щодо участі в цьому процесі окремих етнокультурних груп. Деякі дослідники розглядали трипільську культуру як автохтонну, інші відводили головну роль прийшлим племенам. Власне, останнім часом участь у походженні трипільців прийшлого і місцевого населення приймається усіма, а розходження у тому, якому етносу віддати перевагу в цьому процесі. Зокрема С. М. Бібіков дійшов висновку, що у формуванні трипільської культури брали участь південні землеробські племена, які асимілювали місцеве мисливське населення[130]. Т. С. Пассек вважала, що основою було населення культури Боян (фаза Джулешті), яке прибуло із Подунав’я у Подністров’я та Побужжя, де під його впливом і частково на його базі склалася трипільська культура[131]. Р. Вульпе також вважав, що культура Прекукутені — раннє Трипілля сформувалася на базі культури Боян — Джулешті на території між Карпатами і Дністром, а згодом розповсюдилася у Побужжя[132]. За В. Думітреску та Г. Думітреску, у створенні цієї культури брали участь нащадки носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки території Молдови та культури Боян, що/на фазі Джулешті розповсюдилася у південно-західні райони Молдови[133]. За C. Маринеску-Вилку, культура Прекукутені є результат синтезу культур Боян та КЛСК при відповідному впливі Вінчі, Тордоша і, можливо, Хаманджії[134]. Б. Комша вважав, що виникнення культури Прекукутені є наслідком ассиміляції носіїв культури лінійно-стрічкової кераміки племенами культури Боян, але не заперечував тієї можливості, що на заході її підосновою були носії культури Боян, а на сході — буго-дністровської[135]. В. М. Даниленко і В. І. Маркевич віддавали перевагу в цьому питанні носіям буго-дністровської культури, не заперечуючи, однак, участі й населення культури Боян[136]. В. Г. Збенович, розглянувши основний виробничий і побутовий інвентар, а також типи жител, систему господарства та ідеологію носіїв трипільської культури на ранньому етапі її розвитку, дійшов висновку, що жодна з визначених рис цієї культури не може бути виведена з буго-дністровської, але багато з них притаманні культурам Боян, КЛСК і навіть Кріш, хоча поки що незрозуміло, яким чином остання впливала на процес утворення нової культури, бо їх розділяє значний хронологічний проміжок. Що ж до буго-дністровської культури, то вона якийсь час існувала паралельно з раннім Трипіллям, але на периферії свого ареалу, про що свідчать знахідки в одному шарі ранньотрипільської (типу Сабатинівка ІІ1) і неолітичної кераміки на поселенні Пугач біля с. Костянтинівни Арбузинського району Миколаївської області[137].

Отже, підсумовуючи дані про походження культури Прекукутені — раннє Трипілля, можна сказати, що це був тривалий процес синтезу населення кількох культур. Почався він на рубежі V— IV тис. до н. е. з переселенням у Молдову і Трансильванію частини племен культури Боян. Тут вони мали контакти з носіями КЛСК на її останній фазі розвитку і при відповідному впливові населення культур Кріш, Вінча, Тордош і, можливо, Хаманджія виникло нове культурно-етнічне утворення, засвідчене матеріалами ряду поселень фази Прекукутені І у Південно-Східній Трансильванії (Ерестегін, Сфинту-Георге, Банку) і Західній Молдові (Траян-Дялул Вией, Борлешті). Кожна із згаданих етнічних груп зробила свій внесок у культуру нового утворення, що відбилося в матеріальній культурі.

З’явившись на історичній арені на початку IV тис. до н. е., трипільська культура проіснувала