Читати книгу - "#Галябезголови"

— Ключ на роботі забула…

— Розумничка! Просто немає слів! — розлютився Тьома, та Лисиця встигла вивчити майбутнього психолога. Всього лише й треба було, що закрити йому рота поцілунком і притиснутися до нього так щільно, щоби чоловікові захотілося… відкласти розмови на «після сексу», коли будь-які слова втрачають сенс, вагу і значущість.

— Іди до мене! — прошепотів хтиво, коли дівчина відірвалася від нього.

— А Галя?

Галя не знала, як то: ховатися, плутати сліди. Впала у вогку землю під вікном, підхопилася і побігла. Підземним переходом у бік Русанівки, набережною до «Лівобережної»: мчала, мчала. Ускочила у потяг метро, що їхав на правий берег, ледь дихала, та розуміла: ноги ведуть у Васильків. До мами.

«Ні! Ні… — стривожилася. — Тільки не до мами! Нащо маму лякати?!» А куди ще? Немає більше у Галі на землі місця, де на неї чекають завжди. «Може, Чорнобаєві зателефонувати?» — промайнуло.

У голові в Чорнобая знай крутилася стара пісня про дівчинку і все-все-все, що в нього могло би бути, та вже ніколи не буде. А тут іще Казидорівна! Син з невісткою поїхали, хазяїн «Левади» посунув лісом навпростець до бази, аби врешті по-справжньому зайнятися справами, і зустрів Казидорівну біля озера на галявині.

— Андрію Івановичу, як Галя? — спитала обережно. Наче все чисто знала: і про Галину хворобу, і про перерізані зап’ястки.

— Син по неї приїхав, — відповів. Додав: — До Києва повернулися.

Задумався і раптом зрозумів, що муляло, коли Тьома з Галею вже від’їжджали. Тьома у нього грошей не попросив! Мав залізобетонний привід і навіть напевне знав, що батько без питань відкриє гаманець, та не попросив…

— То правильно, що Галя поїхала, — почув голос Казидорівни.

— Чому?

— Вибачте, але надто молода вона для вас, Андрію Івановичу.

— Що?! Та ви при здоровому глузді, Казимиро Теодорівно?! — обурився Чорнобай. — Ви про дружину мого сина зараз говорите! Оце ви утнули! А люди у Затятовому вас мудрою вважають!

— Усі мають право на помилку, — відповіла Казидорівна. — …І на любов.

І на спомини! І на те, щоб озирнутися, оцінити деякі вчинки, бо тільки це єдине і лишається — оцінити, коли ані пояснити їх, ані знайти їм виправдання неможливо! Чорнобай став багато думати про те, чого вже не змінити. Лише одного не розумів: що спонукало до того?! До барлогу не повертався, наче і не потрібен тепер йому барліг, який раніше так любив. Щовечора їхав до зрубу у Затятовому, ходив домом, знаходив його завеликим для одного.

— Продати! Чи Тьомі віддати! Їх же — двоє…

Наступного дня після від’їзду сина і невістки зазирнув до гостьової кімнати, де Галя жила. Рожева валіза при стіні, під ліжком — великий алюмінієвий кейс. Як же не вистачає Чорнобаю Галиної простої присутності! Чи зателефонувати? Причинив двері, ніби намагався відрізати згадку про худеньку змарнілу дівчинку. Та від думок не втекти! «Як вона там? — хвилювався. — Хоч би Тьомі вистачило снаги підтримувати Галю на довгому шляху до здоров’я! Зараз, певно, ще на куражі, обіцяє гори заради неї із землею зрівняти. А як далі буде?»

— Не телефонуватиму їм поки, — вирішив.

Згадав про Анку Сулиму. Може, варто повернутися до звичних необтяжливих стосунків з банкіршею? Бо щось геть тоскно стало Чорнобаєві після від’їзду Галі. Навіть набрав номер Анки, та після кількох гудків скинув дзвінок. Анка сприйняла короткий виклик від Чорнобая як запрошення. Того ж вечора постукала до зрубу. Чорнобай вийшов на подвір’я, відчинив хвіртку.

— Аню, вибач, — бовкнув язик, хоча планував запросити Анку до будинку, може, випити із нею по бокалу вина. — Маю невідкладні справи. Я тобі зателефоную.

— Коли?! — із таким відчаєм вигукнула Анка, що Чорнобаєве лице від сорому вкрилося червоними плямами.

Чесно намагався щось відповісти, та Анка не слухала. Глянула на коханця з гіркотою, пішла вулицею геть.

— Аню! Та зачекай! — чоловік ступив крок за жінкою. Вона зупинилася. Озирнулася: в очах надія.

І тут задзвонив мобільний Чорнобая.

— Андрію Івановичу, — почув стривожений голос невістки. — У нас із вами такі дивакуваті стосунки чомусь складаються.

— Чому ж вони дивакуваті? — зрадів, що подзвонила. І голос у неї геть не спустошений. Дзвенить.

— Знову проситиму вас не ставити мені запитань…

— Галю, а ти сама подумай: чи є у тому сенс?! Правда однаково випливає на поверхню.

— Немає часу пояснювати, Андрію Івановичу! Мені треба сховатися! Допоможіть!

Забув про Анку Сулиму, що вона застигла у кількох метрах від нього.

— Зараз скину тобі номер свого друга. Зателефонуй йому хвилин за п’ять. Він усе зробить.

— Дякую.

— Як почуваєшся, Галю?

— Краще за всіх. Чесно! Тьома повернув мені… життя!

— Тоді хапайся за нього і не відпускай!

— За Тьому?

— За життя, дівчинко! — відключив дзвінок, озирнувся до того місця, де хвилину тому стояла файна жінка Анка Сулима. Нікого… Може, того і файна, що гордість має?

— Дідько… — буркнув, скинув невістці номер давнього друга Антона Черпака, потім сам його набрав.

«От і згодився план Б!» — усміхнувся печально. «Планом Б» Андрій Чорнобай і Антін Черпак називали давню угоду, яку уклали років десять тому, коли Черпак зацікавився можливістю викупити старовинний будинок на Пушкінській і прийшов до Чорнобая просити позику. Чорнобай гроші товаришу позичив, і Антін успішно заграбастав за безцінь нерухомість у самісінькому центрі, а коли прийшов час віддавати борги, запропонував Чорнобаєві замість грошей квартиру у вже своєму старовинному будинку.

— Нащо мені ще одна квартира у Києві? — спитав Чорнобай.

— На випадок плану Б! — сказав Черпак. Пообіцяв провести капітальний ремонт у чотирикімнатній квартирі, де сто років тому жила родина багатого купця, і порадив Чорнобаю здавати її в оренду. Та відтоді Чорнобаєва квартира на Пушкінській, про яку не знав ніхто, крім Черпака, так і стояла порожньою. Щоразу, коли друзі перетиналися, Черпак обурювався:

— Хіба може суперприбуткова нерухомість у центрі простоювати без діла? Не потрібна? Продай! Виручиш за неї удвічі більше, ніж заплатив!

— Подумаю, — щоразу відповідав Чорнобай і навіть віддав Черпакові один комплект ключів від хати: щоби той міг показати об’єкт потенційним покупцям зі своїх знайомих, якщо Чорнобай врешті вирішить продати квартиру.

Антін Черпак вислухав Чорнобая без емоцій. Віддати ключі дівчині? Не питання!

— Коханку завів? — тільки