Читати книгу - "Незграбна дружина боса, Торі Шей"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так, і тепер я планую зробити там ремонт, — продовжив він. — Звісно, це займе багато часу, але я вже найняв найкращих дизайнерів...
Я зітхнув, намагаючись придушити хвилю ревнощів через те, що сиджу там не я. Ревнощів? Що, бляха? Ні, мені це просто здалося.
— Вибач, старий, але ти справді здаєшся відсутнім, — засміявся Олексій. — Хто б міг подумати, що ти також можеш бути розсіяним через жінку?
— Хто знає, можливо, ти маєш рацію, — відповів я, не відводячи погляду від дівчини. — Можливо, я дійсно пропускаю щось важливе в житті.
Потім я почув її голос, тихий і м'який, але водночас рішучий:
— Ти мене навіть не слухаєш, — сказала вона своєму співрозмовнику, зупинивши його на півслові. — Якщо ти хочеш, щоб тебе вислухали, то краще піти та записатися на сеанс до психолога, а не по побаченнях ходити.
— Що ти сказала? — витріщився на неї, наче не вірячи своїм вухам.
Він виглядав здивованим та обуреним. Так, як і треба, для такого жалюгідного ідіота.
— У тебе ще й проблеми зі слухом? — темноволоса дівчина підняла одну брову, демонструючи свою абсолютну байдужість до його обурення.
Я випустив сміх. Чорт, ця дівчина дотепна. Мені до біса це подобається. Вона не схожа на жодну жінку, яку я зустрічав раніше.
— Ти, мабуть, не розумієш, з ким розмовляєш, — відповів він, намагаючись повернути контроль над ситуацією. — Я можу зробити так, що ти пошкодуєш про свої слова.
— О, я вже жалкую, що витратила час на цю зустріч, — вона подивилася на нього, ніби він був справжнім коров'ячим лайном. — Ти навіть не вартий того, щоб продовжувати цю розмову.
Її співрозмовник на мить заціпив.
— Як ти смієш, так зі мною розмовляти? — гаркнув він, але вона лише холодно посміхнулася.
— Дуже легко, — відповіла вона спокійно. — Я просто кажу те, що думаю. Моя подруга навчила мене, що лайну треба говорити, що він — лайно.
У цей момент до їх столика підійшла офіціантка з усмішкою на обличчі.
— Чи можу я запропонувати вам десерт? — запитала вона, намагаючись бути ввічливою.
— Та який до біса десерт? — гаркнув співрозмовник, і на обличчі офіціантки з’явилася тінь розгубленості. — Ти не бачиш, що ми розмовляємо? І взагалі, хто тебе найняв? Ти навіть не вмієш нормально обслуговувати! Нікчема.
Я відчув, як мій кулак зціпився від люті. Хоча я й народився з золотою ложкою, але ніколи не поводився неповажно з персоналом. Цей ідіот заслуговує на кілька ударів. Але перш ніж я зміг щось сказати або зробити, темноволоса дівчина піднялася зі свого місця.
— Хвилиночку, — сказала вона, поглядаючи на офіціантку. — Ти не маєш терпіти такого ставлення від цього виродка.
Виродок відвернувся від офіціантки та поглянув на мою богиню.
— Що ти сказала?
— Ти чудово мене зрозумів, — вона зробила крок ближче, її голос став холоднішим і рішучішим. — Твоя нахабність і грубість принизливі. І знаєш що? Це вино навіть не варте твоїх жалюгідних слів.
Темноволоса богиня не витримала. З цими словами вона схопила свій келих вина і вилила його на голову ідіота. Вино струменями стікало по його обличчю, залишаючи червоні плями на його дорогому костюмі.
— Твоє вино душманське, таке ж як і твою душонка, вилупку, — її слова були як ляпас, від якого в нього, здавалось, на мить затрималося дихання.
Душманське? Що це таке? Я задумався, намагаючись зрозуміти значення цього слова.
— Це означає дешеве, низькоякісне, — відповів Олексій.
Я запитав це вголос?
Офіціантка, все ще здивована, підняла погляд на темноволосу дівчину. Дівчина відкинула волосся від обличчя, видихнула і гордо підняла голову. Кинувши купюри на стіл, забрала свою сумочку та вийшла з ресторану. Я сидів завмерши, ще не вірячи в те, що бачив. Я був зачарований.
— Олександре, ти ще тут? — голос Олексія повернув мене до реальності. Він усміхався, розважаючись ситуацією.
— Так, просто... — я зітхнув і піднявся з-за столу. — Ти чекай тут, я зараз повернуся.
Мене поглинала дивна сила, бажання знайти цю дівчину і дізнатися більше про неї. Вийшовши на вулицю, я озирнувся навколо, але її вже не було видно. Ніде. Вона зникла, як примара в нічному місті. Я озирнувся навколо, сподіваючись побачити її силует, але безрезультатно. Може, я втратив свій шанс? Чорт забирай, як я міг упустити таку жінку? Ніби вітер забрав її, залишивши мене з відчуттям, що я тільки що втратив щось надзвичайно важливе. Це неймовірно розчаровує. Дідько! Це було ніби щось нереальне, як сон, який зникає, коли ти намагаєшся згадати деталі.
Я повернувся до ресторану. Чому вона так сильно вплинула на мене? Ці питання залишалися без відповідей, але я знав одне: ця зустріч змінила щось всередині мене.
— Ну що, друже, як воно бути закоханим з першого погляду? — запитав Олексій, підморгуючи.
— Не знаю, про що ти, — сказав я, сідаючи за стіл і намагаючись повернутися до звичного ритму життя. Але всередині мене щось вже змінилося. Я більше не міг ігнорувати це відчуття.
Я розумів, що мушу знайти цю дівчину. Дізнатися, хто вона, і що саме так сильно зачепило мене в її образі.
Але з того моменту я вже знав, що життя не може бути тільки чітким і простим, чорним і білим. Іноді воно має відтінки, які роблять його справжнім і непередбачуваним.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Незграбна дружина боса, Торі Шей», після закриття браузера.