Читати книгу - "Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході, Кормак Маккарті"

Капітане, нам доведеться взяти під варту того, хто відповідальний за смерть містера Овенса.

Ґлентон звів на нього очі. А хто такий містер Овенс? запитав він.

Містер Овенс — це джентльмен, який володів харчевнею отут поруч. Його застрелили.

Прикро це чути, сказав Ґлентон. Сідайте.

Каутс проігнорував запрошення. Капітане, ви ж не збираєтеся заперечувати, що хтось із ваших людей його застрелив?

Якраз збираюся.

Капітане, це ж не відповідає дійсності.

З темряви виринув суддя. Доброго вечора, лейтенанте, сказав він. Ці люди — свідки?

Каутс глянув на свого капрала. Ні, відповів він. Вони не свідки. Чорт забирай, капітане. Вас усіх бачили, коли ви туди заходили, а потім виходили після того, як пролунав постріл. Збираєтеся заперечувати, що ви та ваші люди там вечеряли?

Я заперечую кожне кляте слово, що було сказане, відповів Ґлентон.

Добре, клянуся Богом, я доведу, що ви там їли.

Дуже прошу адресувати свої зауваження мені, лейтенанте, сказав суддя. Я представляю капітана Ґлентона в усіх юридичних питаннях. Гадаю, що насамперед ви маєте знати: капітан проти того, аби його називали брехуном, і я двічі подумав би, перш ніж сперечатися з ним щодо справи честі. По-друге, я був з ним цілий день і запевняю вас, що ані він, ані будь-хто з його людей не заходили в те приміщення, про яке ви згадали.

Лейтенант видавався приголомшеним нахабністю цих заперечень. Він переводив погляд із судді на Ґлентона й назад. Чорт забирай, мовив він. Потім повернувся і, проштовхавшись повз своїх людей, вийшов із кантини.

Ґлентон відкинувся на спинку стільця і притулився спиною до стіни. Вони завербували двійко міських бідаків, безперспективну парочку, які сиділи з капелюхами в руках і витріщалися на них з дальнього кінця лавки. Ґлентон ковзнув по них своїм темним оком, а потім спинився поглядом на власникові недоумка, який сидів самотою у протилежному кінці кімнати та спостерігав за ним.

Друже, ти взагалі п’єш? запитав він.

Як це?

Ґлентон повільно видихнув через ніс.

Так, сказав власник недоумка. Так, я п’ю.

На столі перед Ґлентоном стояло відро з циновим черпаком, на третину наповнене самогонним віскі, викачаним із бочки біля шинкваса. Ґлентон кивнув на нього.

Я ж не буду тобі його нести.

Власник підвівся, взяв чашку і підійшов до столу. Він схопив черпак, налив собі і знову повернув його у відро. Тоді якимось дивним жестом взяв чашку, підніс її до рота і випив.

Дуже вдячний.

А де твоя мавпа?

Чоловік поглянув на суддю. А потім знову на Ґлентона.

Я його рідко вигулюю.

Звідки ти його взяв?

Мені його залишили. Його мама померла. Нікому було доглядати. Мені його надіслали. Із Джопліна, штат Міссурі. Просто загнали в ящик і відправили. Йшло до мене п’ять тижнів. А йому наче й байдуже було. Я відкрив ящик, а він там сидить.

Налий собі ще.

Чоловік узяв черпак і наповнив чашку.

У всій красі. Ні разу його не кривдив. Я йому замовив волосяницю, але він її з’їв.

І хіба не всі в цьому місті бачили цього сучого сина?

Так. Так, усі. Тому мені треба до Каліфорнії. Там я зміг би брати за нього два четвертаки.

Тебе там можуть виваляти у смолі та пір’ї.

Уже проходив таке. В штаті Арканзас. Заявили, що я йому щось дав. Якісь ліки. Вони забрали його і чекали, поки йому стане краще, але, звісно, цього не сталося. Тому вони привели спеціального проповідника помолитися над ним. А тоді нарешті віддали мені. Якби не він, я міг би чогось досягти у своєму житті.

Якщо я правильно розумію, уточнив суддя, цей недоумок — твій брат?

Так, сер, відповів чоловік. У цьому й суть справи.

Суддя потягнувся до його голови і почав роздивлятися її контури. Очі чоловіка забігали, і він схопив суддю за зап’ястки. Суддя стиснув його голову, наче якийсь величезний небезпечний цілитель. Чоловік стояв навшпиньки, ніби хотів зробити той огляд зручнішим, і коли суддя відпустив його, зробив крок назад і подивився на Ґлентона, у цій напівтемряві його очі були білими. Новобранці дивилися зі свого кінця лавки, роззявивши роти, суддя примружив очі, вивчаючи чоловіка, а потім знову потягнувся, схопив його і, притримуючи за чоло, почав тицяти великим пальцем йому в потилицю. Коли суддя нарешті обережно відпустив чоловіка, той позадкував і перечепився через лавку, а новобранці засмикалися вгору-вниз, дихаючи з присвистом і хриплячи. Власник ідіота роззирнувся по цій паскудній пивничці, ковзаючи поглядом по кожному обличчю, ніби їх було замало. Він підвівся з підлоги й обійшов лавку. Коли був на середині кімнати, суддя гукнув до нього.

А він завжди був таким? запитав він.

Так, сер. Таким народився.

Він повернувся, щоб піти. Ґлентон вихилив свою чашку, поставив її перед собою і звів очі. А ти? запитав він. Але чоловік уже штовхнув двері й зник у сліпучому світлі вулиці, не відповівши.

Увечері знову прийшов лейтенант. Він сів поруч із суддею і разом із ним пройшовся по всіх пунктах закону. Лейтенант кивав, стиснувши губи. Суддя перекладав йому латинські юридичні терміни. Наводив приклади зі справ цивільних і військових судів. Цитував Кока і Блекстоуна, Анаксімандра, Фалеса[217].

Уранці виникла нова проблема. Викрали мексиканську дівчинку. Закривавлені й подерті шматки її одягу знайшли біля північної стіни, через яку її, ймовірно, перекинули. А пустелею начебто когось тягли. І черевик. Батько дівчинки стояв на колінах, притискаючи до грудей закривавлений клапоть одягу, і ніхто не міг його переконати встати