Читати книгу - "Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході, Кормак Маккарті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Яловичину обгризли до кісток, а самі кістки винесли, vigas витягли зі зруйнованих будинків і кинули в полум’я. Натоді чоловіки Ґлентона були здебільшого голі і рухалися невпевнено, а незабаром суддя змусив їх танцювати, награючи на простацькій реквізованій скрипці, і паскудні шкури, яких вони позбулися, диміли, смерділи і чорніли у вогні, а червоні іскри зринали, наче затаєні в них душі крихітних створінь.
До опівночі місцеві розійшлися, і лишилися тільки озброєні голі чоловіки, які стукали в двері, вимагаючи випивки та жінок. Рано-вранці від вогнищ лишилися купи попелу, а останні іскри розлетілися за вітром, що гуляв брудними вулицями, здичавілі пси бігали біля багать, щоб поцупити почорнілі залишки м’яса, а в дверях лежали, скрутившись, голі чоловіки, що, обійнявши себе за лікті, хропіли на холоді.
До опівдня вони знову були всюди, блукали з червоними очима по вулицях, одягнені здебільшого в нові сорочки та штани. Коли прийшли забирати коней, яких залишали у коваля, той почастував їх випивкою. Це був низенький кремезний чоловік на ім’я Пачеко, а ковадлом йому слугував чималий залізний метеорит у формі великого кутнього зуба, і, побившись об заклад, суддя відірвав його від землі, а коли заклалися ще раз, підняв над головою. Кілька чоловіків проштовхалися наперед, щоб торкнутися залізяки і розхитати її, а суддя скористався нагодою, щоб оповісти про наявність заліза у небесних тілах, їхню силу та можливості. На землі накреслили дві лінії на відстані трьох метрів одна від одної і заклалися втретє, діставши золоті і срібні монети з пів десятка країн і навіть кілька boletas, тобто дисконтних векселів із копалень біля Тубака. Суддя схопив величезну брилу, яка приблукала сюди за невідь скільки тисячоліть з якогось незбагненного куточка Всесвіту, підняв над головою, став, похитуючись, і кинув її вперед. Метеорит майже на пів метра перелетів лінію, і суддя ні з ким уже не ділив побрязкачів, кинутих на чапраку біля ніг коваля, бо навіть Ґлентон не схотів поставити у цьому третьому заклáді на суддю.
XVII
Від’їзд з Тусона — Нове бондарство — Обмін — Ліси сагуаро — Ґлентон біля вогню — Загін Гарсії — Парселена[219] — Божий вогонь — Колишній священник про астрономію — Суддя про позаземне, світоустрій і телеологію у Всесвіті — Фокус із монетою — Пес Ґлентона — Мертві тварини — Піски — Розп’яття — Суддя про війну — Священник нічого не говорить — Tierras quebradas, tierras desamparadas[220] — Тінахас-Атлас — Un hueso de piedra[221] — Колорадо — Золотошукачі — Юма — Перевізники — У табір юма.
Виїхали в сутінках. Зі сторожки над воротами вийшов капрал і закликав їх зупинитися, але вони не послухалися. То був двадцять один чоловік у супроводі собаки, а за ними їхав невеликий візок, до якого була прикріплена клітка з ідіотом, неначе для морської подорожі. За кліткою прив’язали барильце з віскі, яке спорожнили напередодні ввечері. Барильце спочатку розібрав, а потім знову зібрав чоловік, якого Ґлентон призначив тимчасовим бондарем в їхній експедиції, і тепер усередині була фляга зі звичайного овечого шлунку, яка містила десь три з половиною літри віскі. Флягу приладнали до отвору барильця, а решту заповнили водою. Так забезпечені вони проїхали крізь ворота і виїхали за стіни в прерію, яка пульсувала в смугастих сутінках. Невеликий візок кидало, він скрипів, а ідіот хапався за ґратки клітки й хрипко квакав у бік сонця.
Ґлентон їхав на чолі колони у виміняному рінґґольдовому сідлі, оббитому залізом, і в новому чорному капелюсі, який йому дуже пасував. Новобранці, яких уже було п’ятеро, посміхалися один одному, озираючись на вартового в сторожці. Девід Браун їхав останнім, він покидав брата в цьому місті, як виявилося, назавжди і був у такому кепському настрої, що міг би без жодного приводу застрелити вартового. Коли ж вартовий знову гукнув до них, Браун розвернувся в сідлі з гвинтівкою в руках, і чоловікові стало розуму сховатися за парапетом і більше їх не зачіпати. Дикуни виїхали їм назустріч у тривалих сутінках, і віскі обміняли на те, що лежало на розстеленій на землі ковдрі із Сальтільйо. Ґлентон мало приділяв уваги всьому процесу. Але коли дикуни виклали стільки золота й срібла, скільки задовольнило суддю, Ґлентон наступив на ковдру, збуцнув монети в купу каблуком, відступив і наказав Брауну все забрати. Манґас і його помічники похмуро перезирнулися, але американці сіли на коней і поїхали геть, і ніхто, крім новобранців, навіть не озирнувся на індіанців. Новачки знали про деталі оборудки, тож один із них під’їхав до Брауна і запитав, чи дикуни їх не переслідуватимуть.
Вночі вони не поїдуть, відповів Браун.
Новобранець озирнувся на постаті, що зібралися навколо барильця посеред тої пошарпаної почорнілої пустки.
Чому? запитав він.
Браун сплюнув. Бо темно, сказав він.
Вони вирушили від міста на захід уздовж підніжжя невеликої гори, через обжиту луговими собачками місцину, всіяну старими глиняними черепками з пічки для випалу кераміки, яка колись там стояла. Доглядач ідіота їхав за кліткою, поставленою на підмостки, а ідіот, учепившись за жердини, мовчки дивився на край, який вони проминали.
Тієї ночі вони їхали через ліси сагуаро до пагорбів на заході. Небо було затягнуте хмарами, і рифлені колони, які вони проминали в темряві, скидалися на руїни величезних храмів, які поважно вишикувалися у тиші, яку порушували тихими криками хіба що сичі-ельфи, які літали поміж них. Кактуси чолья, що рясно росли по всій місцевості, чіплялися за коней шипами, що пробили б і підошву чобота аж до кістки, вітер здіймався серед пагорбів і люто
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кривавий меридіан, або Вечірня заграва на заході, Кормак Маккарті», після закриття браузера.