Читати книгу - "Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький"

- Ну і це непогано, - покурюючи трубку, проговорив старий. - Тобі просто потрібно давати команду: атакуй і вказати ціль. Тепер давай подивимося, чи зможемо ми її знищити.

Маг, довго не відкладаючи, запустив крижану бурульку. Але очікувано снаряд пройшов наскрізь. Тінь за командою не рухалася, та я встиг помітити, як вона сіпнулася, відчувши магію. Вибач мене монстрик, однак це потрібно для розуміння, на що ти здатен.

- Схоже, воно повністю ігнорує фізичний вплив, тоді...

Шакра став водити перед собою рукою, бурмочучи щось під ніс. Придивившись, став помічати кулясту структуру, що наповнюється енергією. Коли накопичення було завершено, до тіні кинулась вогняна куля. Але якась надто яскрава.

Вибуху не сталося, чого я побоювався, прикривши долонею очі. А ось дірка в покликаній істоті з'явилася. І вона вкрай повільно затягувалась. Тінь, не рухаючись, вперла свій погляд у мага, якщо можна так висловитися. Удар серця, і тварюка робить крок уперед.

- Замри! - команда подіяла одразу, тінь зупинилася, проте не зводила погляду зі старого. - Думаю, немає потреби продовжувати.

Я серйозно побоювався, що покликана тварюка зірветься і невідомо, що трапитися тоді. Шакра кивнув, також розуміючи, що краще не доводити до межі.

Як не дивно, для відкликання тіні слів не знадобилося, уявне побажання і тварюка зникла, наче її й не було. Так, ще залишився дотик та полум’я? Я подивився на бійців поруч, навряд чи вони погодяться на таке.

- У тебе ще щось залишилося? 

Дещо стривожено запитав Даг, я бачив, тінь його неабияк напружила. Одна справа мати справу зі звичайним бійцем, а зовсім інша - з бойовим магом.

- Так, дотик осушення, але чесно, сам боюсь його перевіряти на товаришах.

- Це просто! - підключився Шакра, беручи мою руку. - Спробуй, проте не на всю потужність.

Незважаючи на те, що маг погодився добровільно, я бачив, як Даг підібрався, та й бійці притримували рукоятки мечів. Відчуваю, якщо зі старим щось трапиться, мене порвуть на місці.

- Давай, сміливіше, - вейрі м'яко посміхався.

Зітхнувши, зосередився на навичці й потягнув із мага енергію. Спочатку невеликий потік, став швидко нарощувати темп поглинання. Я відсахнувся, занадто швидко! Прийшло розуміння, що затримайся на секунди три, зможу наповнити себе повністю. А це третина моєї мани! Також із цим я усвідомив, який обсяг в Шакри: за прикидками, разів у десять більший, ніж у мене. Дещо шоковано подивився на старого.

- Чого відскочив? Я навіть не відчув, - широко скалячись запитав маг. - Чи ти щось зрозумів?

- Обсяг...

Зміг видавити я. У моїй голові не вкладалося, на що можна витратити стільки мани. Старий зрозумів з одного слова, усмішка зникла з його обличчя, тепер він хмурився.

- А швидкість?

- Секунд п'ятнадцять і я з нуля відновлюся.

На це вейрі присвиснув, роздивляючись мене, немов заново побачив. Навіть обійшов по колу. Я ж роздумував. Мій обсяг мани піднявся, коли Жанна передала мені частину сил. Потім переродження додало ще кількості мани. Але це навіть не п'ята частина Шакри.

- Як? - бачачи запитальний погляд старого, уточнив. - Як ви досягли такого обсягу мани?

- Їв маленьких дітей, - вейрі вискалився, я зробив крок назад, поклавши руку на клинок. Якщо це правда, прикінчу його на місці. Старий розсміявся, та й бійці поруч заіржали. - Вибач, не хотів так жартувати, але не стримався.

Я полегшено видихнув. Чомусь мені й на думку не спало, що він жартує, надто звик до грубих реалій цього світу.

- І все ж таки, як?

- Роки практики, - Шакра усміхався, та все ж пояснив: - Твоя посудина мани немов м'яз, розширюється під постійними тренуваннями. Завдяки вісімдесяти рокам практики в магії я й досяг таких успіхів. 

- Вісімдесят років? Вибачте за нескромне запитання, а скільки вам?

- Дев'яносто чотири, - у старого хитро поблискували очі.

- Дааааг, - протягнув я, запідозривши щось недобре. - А тобі скільки?

- Сорок шість, а навіщо тобі?

- А Флоренс?

- А сам запитати боїшся? - оскалився Даг, проте відповів. - Тридцять два цього літа. А що? Лазар? Усе нормально?

Я просто присів на землю, втупившись в одну точку. У моєму світі технології дозволяли омолодити організм і продовжити життя. Але щоб у магічному світі, де постійно битви і стрес? Тільки Шакра виглядав на вік старого, в районі шістдесяти років. Решта ж мені здавалися двадцяти-тридцятирічними бійцями. А Флоренс узагалі двадцяти п'ятиліткою. Ні, я і раніше думав, що люди якось гарно виглядають для свого жорсткого світу. Проте… що за?!

- Лазар? - поруч навпочіпки присів Даг. І якось тихо запитав: - А тобі скільки?

- Двадцять чотири...

Узлісся накрив сміх.

***

- Виступаємо! - скомандувала Флора, і караван із возами рушив до Намії. - Лазарю, що з тобою?