Читати книгу - "На межі спокуси, Axolotl"

І від цього їй ставало ще важче дихати.

Віра повільно потягнулася до пляшки, наливаючи собі ще трохи вина.

Їй не хотілося аналізувати ситуацію.

Не хотілося дивитися на Марка і бачити його впевненість.

Не хотілося дивитися на Вадима і відчувати, що він все бачить наскрізь.

Їй просто потрібно було щось зробити, щоб зупинити цей вихор думок у голові.

— Ого, Віро, що це таке? — Аліса підняла брови, коли подруга зробила великий ковток.

— Просто насолоджуюся вечором, — Віра спробувала усміхнутися.

— Це схоже на спробу втечі, — Кирило глянув на неї поверх келиха.

— Ну а що мені ще робити? — Вона знизала плечима, ставлячи келих на коліно.

Марк усміхнувся, спостерігаючи за нею.

— Розслабся. Ти занадто багато думаєш.

Віра ледь помітно стиснула пальці на келиху.

О, якби це було так просто.

Вадим нічого не сказав, але вона відчула його погляд.

І від цього хотілося випити ще.

Марк перехопив її келих, коли вона зробила черговий ковток.

— Гей! — Віра здивовано глянула на нього.

— Повільніше, принцесо, — він усміхнувся, граючись її келихом у руці. — А то я почну думати, що ти хочеш забути цей вечір.

— А якщо так і є? — кинула вона, схрестивши руки на грудях.

Марк нахилився ближче, опираючись ліктем об її спинку стільця.

— Тоді я подбаю, щоб тобі було що згадати.

Віра відчула, як щось всередині стиснулося.

— Ти завжди такий самовпевнений?

— Завжди, коли справа стосується жінки, яка мені подобається, — він говорив спокійно, без натиску, але в його очах читався виклик.

Їй потрібно було відповісти щось дотепне, відштовхнути його, поставити на місце…

Але її реакція запізнилася, бо вона надто чітко відчула його близькість.

Вадим, який до цього мовчки слухав, різко встав.

— Піду ще вина візьму.

Його тон був нейтральним, але Віра помітила, як напружено він стиснув пальці в кулак, коли проходив повз Марка.

Марк ледь помітно посміхнувся, дивлячись йому вслід.

— Дивно, як швидко деякі люди втрачають інтерес до компанії, — кинув він тихо, все ще не відводячи погляду від Віри.

Віра видихнула, намагаючись повернути собі контроль над ситуацією.

Але вона розуміла, що програє.

Бо Марк був поруч.

І він не давав їй забути про це.

Віра повільно піднялася зі свого місця, зітхнувши так, ніби це був просто жест втоми.

— Куди це ти? — Аліса одразу помітила рух і звузила очі.

— Пройтися, подихати повітрям, — відповіла Віра, натягуючи на плечі тонку кофту.

— Самій? — Кирило підняв брови.

— Самій, — кивнула вона, змушуючи себе не дивитися в бік Марка чи Вадима.

— Не загубися, — Олег підморгнув, явно не маючи наміру втручатися.

Віра лише кивнула і пішла.

Шлях від будинку до озера не був довгим, але вистачило часу, щоб подих вирівнявся, а думки перестали бути такими хаотичними.

Вона зупинилася біля води, глянувши на темну гладь озера, що тихо колихалася під подихом вітру.

Що я роблю?

Віра заплющила очі, обіймаючи себе руками.

Їй потрібно було зрозуміти, чого вона хоче.

Але перш ніж вона встигла зануритися у свої думки, позаду почулися кроки.

Вона не озиралася.

Бо вже знала, хто це.

— Хочеш бути одна? — голос Марка пролунав рівно і розслаблено, ніби він просто прогулювався і випадково її зустрів.

Віра відкрила очі, але не обернулася.

— Якщо так, ти підеш?

— Не знаю, — він зупинився поряд, але не занадто близько. — Хочеш, щоб я пішов?

Віра повільно повернула голову до нього, але нічого не сказала.

Марка це розважило.

— Значить, не впевнена.

Віра ледь помітно стиснула пальці на рукаві кофти.

Він завжди так робив.

Змушував її реагувати.

Віра зітхнула, розвертаючись до Марка, схрестивши руки на грудях.

— Що, тепер ти теж хочеш подихати свіжим повітрям?

— А чому б і ні? — Марк спокійно знизав плечима, засовуючи руки в кишені. — Тут гарно.

Віра кинула короткий погляд на озеро.

— Так, гарно.

Кілька секунд вони просто стояли мовчки, прислухаючись до плескоту води і легкого шуму дерев.

— Віра.

Вона повернула до нього голову, відчуваючи, що голос Марка звучав трохи м’якше, ніж зазвичай.

— Що?

— Ти ж знаєш, що я не просто так це все роблю, — він нахилив голову, спостерігаючи за її реакцією.

— Робиш що? — Вона вирішила вдати, що не розуміє.

Марк легко посміхнувся, але в очах не було звичної грайливості.

— Вдаєш, що не помічаєш?

Віра відчула, як її серце зробило дивний ривок.

— Ти завжди так?

— Як?

— Коли жінка не дає чіткої відповіді, просто продовжуєш тиснути?

— Це не тиск, Віро, — Марк зробив один крок ближче, і вона відчула тепло його тіла навіть через легкий вітерець.

Віра не відступила, але внутрішньо напружилася.

— А що це?

Марк провів мовчазний погляд по її обличчю, затримуючись на губах.

— Це коли я хочу тебе і не збираюся це приховувати.

Віра відчула, як повітря навколо них стало ще густішим.

— Хочу тебе? — Віра видихнула, ніби повторюючи ці слова, намагаючись осмислити їх.

— Саме так, — Марк спокійно подивився їй в очі, ніби кидаючи виклик.

Вона не відвела погляду, хоча всередині все завмерло.

— І що мені з цим робити?

Марк зробив ще один крок до неї, їх розділяли лічені сантиметри.

— Дати мені відповідь.

Віра відчула, як її пальці нервово стиснулися в кулак.

— Я…

Вона не знала, що сказати.

Бо якщо сказати «я теж тебе хочу» — це змінить все.

А якщо сказати «я нічого не відчуваю» — це буде брехнею.

Марк вдивлявся в неї, явно відчуваючи її боротьбу.