Читати книгу - "Майдан. Таємні файли"

не замовкав. На той момент люди помічали найменші прояви приязні до „русского міра“. Оцей рівень свідомості наших земляків мав велике значення для боротьби проти просування плану створення усіляких там „хнр“ та просування проекту так званої Новоросії. Люди приходили і дзвонили на гарячу лінію — десь побачили триколор, у когось георгіївська стрічка, незрозуміле зібрання хлопців міцної статури. На всі ці повідомлення наші хлопці одразу їхали, ми реагували буквально на найменші прояви проросійських акцій чи мітингів, навіть окремих персонажів, що прославляли „братську“ Росію чи її президента, чи бажання повернутись у неіснуючу сьогодні тоталітарну машину СРСР. 80-90% таких повідомлень були помилковими, примарними, просто комусь щось здалось, але це було навіть добре, бо люди рухалися, щось робили, не даючи навіть найменшої змоги прошмигнути у нас сепаратистському кодлу. Були навіть випадки, які не можна згадати без усмішки, наприклад, на даху людина поклала профнастил із трьох різних шматків — жовтого, синього і червоного кольорів. Не було в тому жодної логіки чи злого умислу, просто залишки завше дешевші, от людина собі зекономила і дах відремонтувала. Але з часом жовтий колір вигорів на сонці і став схожим на брудний білий, і жив би собі той дах ще, певно, багато років, поки хтось із пожильців сусідньої багатоповерхівки не побачив російський триколор. Отак були налаштовані люди».

Пам'ятаємо, як під час екскурсії херсонською обладміністрацією, а точніше штабом самооборони, Денис показав телефон гарячої лінії, сейф зі зброєю.

Настя Войнаровська: «У будинку облдержадміністрації були мисливці з нарізною зброєю, які сиділи на верхніх поверхах, — може, воно з погляду закону і не дуже правильно, але ми тоді робили, що могли. У штабі, в принципі, багато зброї не було, бо мисливці — люди відповідальні, зброю не лишають, носять із собою. Більшість приносила зброю із собою у футлярах від гітар, міліція навіть намагалася втручатись, але, в принципі, ми розрулювали все. Міліція тоді розгублена була, не знали, що їм далі робити після втечі Януковича, діяльність структури наче завмерла».

Денис Лошкарьов розповідав нам, що, коли виникла загроза приїзду великої партії «тітушок», штаб вирішив захищатись і почав обдзвонювати мисливців — а Херсонщина за кількістю зареєстрованої зброї серед лідерів у країні. В результаті з'явилося достатньо людей зі зброєю, які самою своєю присутністю діяли на заїжджих гастролерів, як заспокійливе.

«У Херсоні в суботу на площі Свободи близько 300 прихильників Комуністичної парти України зібрали мітинг на підтримку референдуму про федералізацію. Про це повідомляє видання „Херсон Онлайн“. Комуністи анонсували акцію як „народний референдум“. Однак прихильників єдиної країни виявилося на порядок більше — понад 3 тисяч чоловік. Згідно з повідомленням, щоб уникнути бійок, мітинги розділяли міліціонери. Правоохоронці фактично оточили комуністів, оскільки прихильники єдиної країни зайняли майже всю площу Свободи, а також майданчик через дорогу перед колишнім кінотеатром „Україна“. Таким чином, херсонські сепаратисти опинилися затиснуті із двох боків...

Крім того, в суботу зірвалася сесія міськради Херсона. Раніше депутати планували розглянути питання референдуму про федералізацію, але депутатський корпус його не підтримав, із 75 депутатів Херсонської міської ради на сесії зареєструвалися тільки 26».

(УП, 22.03.2014)

Настя Войнаровська: «На початку березня приїздили „тітушки“ із Харкова, як я вже казала, з Одеси, з інших регіонів. Біля постамента від Леніна проросійськи налаштовані громадяни намагались влаштовувати свої шабаші із триколорами, георгіївськими стрічками та іншими символами любові до ворожого східного сусіда. Херсонська вата — напіваморфна, агресивних досить мало, хоча трапляються різні персонажі. Тоді вони побачили, що до адміністрації не пустять, і намагалися повісити триколор на сусідній п'ятиповерхівці, але наші хлопці вийшли і нагнали їх звідти та встановили там український стяг. У нас у самообороні було багато хлопців міцних, але й звичайні люди, геть не спортсмени, і ті, які жодного разу в житті нічого страшніше за кухонне приладдя в руках не тримали, знаходилися в такому стані, що були готові на все. Сепарів ганяли, навіть якщо вони просто намагались махати прапорами чи виголошувати якісь негативні промови щодо суверенності і цілісності України, проти її символів, народу, мови чи захисників. У мене вдома ціла торбина георгіївських стрічок, що їх позабирали у прихильників „русского міра“, — на згадку про той непростий час. Там є і раритетні — наприклад, звичайна чорна стрічка, на яку вручну пришиті тонесенькі помаранчеві стрічечки, адже в певний момент ті стрічки просто перестали продавати у крамницях, тому особливо „патріотичні“ русскомірці шили їх самотужки».

У результаті Херсон став єдиним обласним центром Південного Сходу, де над адмінбудівлями навіть на хвилину не спустили український прапор.

«У Херсоні та області влада жорстко реагуватиме на спроби дестабілізації ситуації та сепаратистські заклики. Про це заявив в. о. мера Херсона Володимир Миколаєнко».

(УП, 07.04.2014)

Безперечно, головним подразником для херсонців був Крим, бо місто стоїть фактично на межі з півостровом. І саме воно зупинило просування «зелених чоловічків» на північ. Ми потрапили на Перекоп у квітні 2014 року разом із волонтерами Київського патріархату. Тоді вперше побачили справжні мінні поля, танки, закопані у ґрунт, артилерію. Слухачі наші не могли аплодувати, бо в руках тримали автомати та гранатомети. Це був час, коли тільки розпочалося звільнення Слов'янська від російських бойовиків Гіркіна, а в Донецьку ситуація лише коливалася.

Настя Войнаровська: «Валя Крицак, на жаль, уже покійна, була однією із перших, хто виходив на херсонський Майдан. За її ініціативи і під її керівництвом було встановлено на кордоні намет із написами „Одна єдина соборна Україна“. Туди їхали на чергування хлопці, жінки — не лише з Херсона, а й з інших куточків України. І тоді не було жодної заполітизованості, їхали просто відстояти свою Україну, її цілісність і неподільність, їхали, аби не пустити сепаратистську пошесть на Південь України. У штабі самооборони зв'язувалися з людьми, які жили біля перешийку, і ті розповідали, що і як, що пролітає, хто їде».

Отак у Херсоні остаточно загинув міф про «російський Південь».

Настя Войнаровська: «Журналісти часто приїздили з Росії. Іноді нормальні собі, іноді нахабні. Я їм казала: вам провокацію буде складно зняти, у нас не та ситуація. Одна російська журналістка намагалася взяти інтерв'ю у бабусі, то та схопила її за руку і викликала самооборону: чому це дівчина говорить російською, ще й з таким акцентом? Люди в місті — не дай Боже, десь щось побачать, одразу викликали наших хлопців. Хтось десь намагався щось на стінах писати — але це був мізер, у них тут бази немає. Колись у місті проводилися російські пробіжки, „за