Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

Шановні панове члени уряду! На чолі молодої звитяжної фінляндської армії я стою тут сьогодні і від її імені вітаю уряд, якому довелося спізнати мінливість долі, саме тут, у тому самому давньому палаці, де рівно чотири місяці тому фінляндські офіцери дістали припис узяти на себе командування армією, якої не існувало і яку доводилося створювати на зібрані громадянами кошти і забезпечувати зброєю, яку ще треба було купити чи забрати в ворога.

Ми теж відтоді переживаємо дивовижну перехідну добу між старим і новим, між добром та злом, але після того, як ми вистояли в боях і витримали тягар, нам судилося побачити, як тіні відступають перед світлом, судилося розбити дужого ворога, а також створити для уряду й народу владу й силу, потрібну для відбудови майбутнього Вітчизни.

Молода фінляндська армія, наснажена цим величним усвідомленням, крокує сьогодні до столиці міста, і це усвідомлення аж ніяк не меншає від того, що наша визвольна боротьба пришвидшилася, коли до неї шляхетно долучилася Німеччина.

Шановні панове! Наше перше велике завдання виконано, натомість ваше лише починається в усій повноті. Вам доведеться розв’язати більше проблем, ніж коли-небудь до того розв’язував у нашій країні уряд чи парламент.

Розв’язати ці великі завдання припадає тому самому урядові, який минулої осені гордо проголосив Фінляндію суверенною державою, але на подяку за це мусив випити гірку до дна; тому, який з огляду на нові обставини виявився безсилим перед грабежами й розбоєм; тому, якому довелося безпорадно спостерігати, як убивають фінляндських громадян, аж поки його врешті позбавили й останньої тіні влади, а його членам довелося тікати чи переховуватися. Армія вважає своїм правом відкрито висловити тверде сподівання гарантій того, що таке становище більше не повториться. Ці гарантії дасть суспільний лад і державна влада, що навіки охоронять нас від тиранії, від якої наша країна щойно врятувалася. Армія вважає, що єдина запорука таких гарантій — це доручення керма фінляндського державного корабля твердій руці, до якої не сягатимуть партійні суперечки і якій не доводитиметься йти на компроміси і продавати державну владу за безцінь.

У лавах білої армії кожен стоїть із вірою в те, що прийдешній час справдить його сподівання. Тисячі білих хрестів на цвинтарях, на далеких фінляндських теренах, беззвучно до нас промовляють. Загиблі вимагають, щоб їхня жертва не була даремною.

Далі слово взяв голова сенату:

Пане генерале! Коли Вітчизна перебувала в щонайбільшій небезпеці, коли введена в оману і розлючена частина фінляндського народу за допомогою і за підтримки наших одвічних гнобителів повстала проти законного суспільного ладу і погрожувала знищити нашу молоду свободу, уряд доручив оборону країни вам. Під вашим енергійним керівництвом було створено молоду фінляндську армію. Ви прищепили тій народній армії твердий порядок і військову дисципліну, без яких неможливо досягти сталих результатів. І під вашим верховним командуванням військо, натхненне палкою любов’ю до Вітчизни, йшло, ламаючи опір ворога, від перемоги до перемоги. Сторінки історії завжди згадуватимуть здобуття укріплених міст Тампере і Виборга як блискучі подвиги і визначні віхи у визволенні Фінляндії.

Від імені Вітчизни уряд щиро дякує вам, пане генерале, за все, що ви зробили для її порятунку, і вітає вас у столиці країни.

Прошу вас переказати подяку від уряду вашій звитяжній армії від першого офіцера до останнього рядовика.

Свої думки й почуття того пам’ятного дня я висловив, коли невдовзі в оточенні членів сенату і своїх офіцерів відповідав на привітання, адресовані мені на Сенатському майдані.

Від імені армії я подякував парламенту за приязні слова, якими нас привітав у столиці його голова. Країну треба оберігати від повторення того, що сталося останнім часом, тому фінляндський народ мусить мати надійну підпору, тим паче, міжнародне право сьогодні розтоптане. Лише народ, який здатен сам собі допомогти, може впевнено дивитися в майбутнє, а майбутнє Фінляндії як незалежної держави залежить від її армії. Насамкінець я заявив про свою впевненість, що парламент надасть армії підтримку, потрібну для захисту країни й народу.

У своїй відповіді на привітання студентства я наголосив на ролі студентської молоді в завершеній тепер праці й нагадав, що саме з її лав постав рух, який могутньою рікою довів країну до визволення.

Я подякував столичним жінкам за почесний прапор, який вони пошили й подарували мені. Через їх делегацію я від імені армії висловив подяку фінляндській жінці за грандіозну працю, яку вона виконала, будучи сестрою милосердя й лоттою[44], а надто за те, що вона виростила своїх синів так, що вони готові віддати життя за Вітчизну.

Далі я сів на коня і біля пам’ятника Рунеберґу приймав парад війська разом із членами уряду і в оточенні свого штабу.

Чимало труднощів, які довелося переборювати головнокомандувачу в визвольній війні, вже наведено вище. До тих, що пояснювалися винятковими умовами воєнного часу, додавалися й інші, так би мовити, внутрішні негаразди. Здебільшого вони були зумовлені тим, що сенат не міг функціонувати і його репрезентував тимчасовий орган, який і сам діяв у виняткових умовах, до того ж не мав досвіду в зовнішньополітичних та військових питаннях. Розбіжності, які часом виникали між мною і вааським сенатом, великою мірою зумовлювалися й тим, що сенат пасивно ставився до критики та інтриг, що їх під час війни зазнавали з боку сторонніх осіб головнокомандувач та його найближчі люди. Хоча ті непорозуміння й заважали мені працювати, їх можна було врегулювати так, щоб вони не шкодили воєнним діям. На жаль, невдовзі з’ясувалося, що ця кампанія вільно тривала й після того, як стихла зброя. Виявилося, що члени сенату аж надто готові прислухатися до порад, що їх усілякі делегації та приватні особи вважали за потрібне давати стосовно актуальних організаційних і кадрових питань. Це, звичайно ж, не сприяло зміцненню довіри між мною та сенатом. Порозуміння утруднювала ще й кардинальна відмінність наших уявлень про певні актуальні питання.

Унаслідок гострої нестачі харчів забезпечувати військовополонених провіантом стало надзвичайно важко. Вони потерпали від недоїдання, тому їх годі було вберегти від хвороб, і відсоток смертності в таборах страхітливо зріс. Сенат лише пояснював, що нікому не легко і що всі мають вдовольнитися біднішою поживою, ніж дозволяє здоров’я. Крім того, сенат ухвалив, що всі полонені мають пройти через нормальну судову процедуру. З огляду на їх кількість процес дуже затягнувся, і