Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

Та це якась халепа ходяча! Ну хто мене так ненавидить, що знову кинув цю кістку поперек мого горла?! Майже пів ночі те й робив, що прокручував сьогоднішній день і всі ті халепи, які мені створювали ці двоє. Обидва незграбних створіння, немов змовилися звести мене з розуму, а після того, як той дурник збив мене з ніг, тепер ще й поперек ніби защемило. От би Риту зараз сюди… Вона класно робила масажі нам з Яром, коли після клопотання над моєю автівкою ледь розгиналися. СТО я чомусь не довіряв, а в Ярослава золоті руки… І в Рити.

Повернувся на бік й втупився у відчинене вікно, в яке так зухвало заривався вітер. Можливо, навіть добре, що зустрів тут Уляну… Може хоч так зможу, нарешті, викинути Риту з голови. Чесно кажучи, вже й сам би не проти, бо боявся через свої незрозумілі почуття до неї втратити цілісність цього нашого трикутника, який вже стільки пережив усього… Та й Уляна ніби вже зовсім не погана…

Ех…

Знову втупився в стелю і, мабуть, так пролежав до самісінького ранку. Запитав би хто: “ти нормальний?”. Я б не відповів, бо вже сам втрачав ланцюжок здорового глузду у моєму житті. Словом, спати я так і не спав. Практично з першими променями сонця спустився до моря. Подальше від готелю. Бачити ані баклана, ані ту лисицю Айлін не мав бажання. Як то не дивно, а після наскоку на мене скаженої птиці, я таки дійсно покульгував, щоб йому добре було… Через всі ці нещодавні пригоди, я геть не брався до написання книги, бо точно вбив би когось зі своїх героїв, а цього я вкрай не любив… Та й Айлін би не сильно це сподобалось. Навіть усміхнувся лише при одній думці про це. Ця мала дивно впливала на мене. Ніби й гарна, весела та досить кмітлива, але вбити все одно іноді хочеться.

Поволі наближаючись до місцини яку нещодавно вподобав, я почав збавляти оберти, помітивши, що рання пташка тут не одна. В далечині у воді вже плескався якийсь дельфін, але підійшовши ближче побачив, що то таки Уляна. Море сьогодні було на диво тихим зранку, не дивно що і її сюди притягло. Мабуть, доки дівчина мене помітила, пройшло хвилин з шість, але побачивши мою постать, вона не так вже й губилась, як у перші дні. Якусь мить ми просто дивилися одне на одного, доки вона не всміхнулась.

Ну… Це вже гарний початок, що в морду точно не битимуть. 

Залишивши речі на березі, я покульгав у воду. Гідротерапія – мій рятівник. Або ж і не тільки. Пропливши кролем десь сім метрів, я помітив, що дівчина не боялась відсутності під ногами дна, а це серед моїх знайомих була рідкість. 

– Привіт… – чомусь задоволено протягнув я. – Хотів сказати рання пташка, але скоріш таки дельфін.

Уляна мала дійсно гарну усмішку, яку все ж занадто рідко показувала.

– Привіт, дельфіне. Хоча ти більше схожий на морського їжака.

– Ти ж це не серйозно зараз?

– Чому ж? – намагаючись перестати всміхатись, промовила Уля й глянула десь у бік берега. – Тільки твої голки трохи намокли.

Вона протягнула руку до мого волосся, яке хаотично обліпило все обличчя. Таки треба обстригти його, заразом і від кульбабки відпочину нарешті.

– То я лише таким здавався. Ми тут самі, тож можеш не зиркати туди, всі й досі сплять.

Знову всміхнулась, притримуючись за моє плече.

– А ти чому не спиш? – запитала вона ніби відповідь щось би змінила.

– А ти чого?

– Я перша спитала.

Здається, я починаю закохуватися в цю її невимушену посмішку, мимоволі пригадуючи ту задаваку з першого дня. Здавалося б, ще тоді варто було б лише всміхнутись, щоб не вважати її дивачкою.

– Я другий запитав, але так можна до нескінченності… Не здається?

Не знати з чого раптом, потягнувся до неї рукою, все ж налаштувавшись на ляпаса. Синець з Мехметовою маззю практично зійшов, тож я вже навіть не проти його поновити з таким арсеналом. Таки Уля не була готовою, що я щось подібне та й утну, бо аж розгубилась. Але… Удару не відбулось. 

– Зовсім трохи… – вже промовила зовсім тихо, коли я її поцілував.

Хм… Може дещо наївно та безглуздо, але вона таки ніби й за ніч цілуватись навчилась. Хоча й за шию вчепилися так, ніби я мав кудись зникнути.

– Ти задушиш мене, Уляно, – прошепотів у губи, відірвавшись від них.

– Ой, вибач.

Хихотнула і вже сама потягнулась за поцілунком. Неочікувано. Уважно подивився на неї, от тепер знову якась дивна…

– А так намагалась довести протилежне.

Дівчина здивовано округлила очі.

– Нічого я не намагалась доводити!

– Ага, розкажи, – жартував я.

– Та й взагалі не розумію про що ти, Валеро.

О, вже ці дівчачі надуті губи пішли в дію. Та натомість вона відштовхнулась й попливла до берега. Та що ж таке знову… Ще й прудка плавчиня виявилась, але я наздогнав ледь вхопивши за ногу. Мала з вереском пішла під воду, ну а я слідом. От тут таки точно був схожим на їжака, бо Уля не втрималась від усмішки, показуючи на моє розпелехане у різні боки волосся. Втім, проти такого милого їжачка, як я, встояти було важко. 

Випірнули з води ми все ж разом.