Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

- Так синку. До чого це питання?

«Я завжди дотримуюсь слова і зараз даю його тобі. Якщо ти це зробиш, я сам відгризу собі крила! І, перш ніж батько встигає щось зробити, стискаю своє ліве крило пащею.

- Раян, ні!! - Кричать одночасно і батько, і наставник, а мої зуби вже встромилися в перетинку, і я відчуваю смак своєї крові. Ще зовсім трохи стиснути, і почую хрускіт кістки. Прикриваю очі, готуючись зробити останній крок до того, щоб позбавити себе неба назавжди.

- Припини!! Звільніть його негайно! – наказує батько своїм сторожам. - Кай, розбирайся з принцом тут сам. Я вже втомився від його витівок. Я відлітаю додому.

 І йде, навіть не озирнувшись...

Кай та супровідники заходять у камеру та звільняють мене. Наставник акуратно бере моє крило, з якого вже майже перестала текти кров, і акуратно промацує кістки, перевіряючи, чи я їх не пошкодив собі. Хлопці оточують мене і лягають поряд. У підземеллі, де знаходиться карцер, досить холодно, тому я підіймаю крила, пропонуючи їм влаштуватися у мене під боком, у теплому місці. І прикриваю їх.

Здається, у мене щойно з'явилися друзі...

Вранці ледве прокинувшись один із близнюків поставив запитання яке, мабуть, мучило всіх:

- Слухай, принце, а ти справді б того… ну крило відгриз би собі?

«Так, Роксі…»

- Ее ... а ти нас розрізняти почав?

«Та я вас взагалі ніколи не плутав... так приколювався. Стоп, а ви мене чуєте чи що?»

- Так, з учора, – підтверджує Деян.

- Ти це, тільки вранці, коли будеш того... контролюй свої думки, будь ласка! Бо мені брата вистачає. - Сміється Соко.

- А чого, тебе мій ритм не влаштовує? - шипить на брата Роксі.

- Не влаштовує! Повільно дуже!

«Недоумки!!»