Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

- Поки що не знайшов.

- Ось як? А що ж Лола?

Наставник скрипить зубами, і я розумію, що батько знайшов його слабке місце.

- Здається, у вас ледь не прокинулася Істина при останній зустрічі?

- Не прокинулася…

- Хмм! Ти вчасно втік, друже! А я ось не встиг. Але зараз не про це. Зараз розберемося із принцом.

Знаючи мій потяг до свободи, батько наказує своїм охоронцям зайти в клітку і прикувати мене. Я гарчу і плююсь у них вогнем, не дозволяючи увійти всередину. Батько з риком розвертається до Кая:

- Тебе він також не слухається? Ти можеш зайти в клітку та прикувати його?

Упс. Якщо я не дозволю Каю, в очах батька той виглядатиме абсолютно марним наставником. А я і так йому купу проблем створив, Але зараз, коли батько тут, ще більше підставляти Кая мені не хочеться.

- Коли як. – ухильно відповідає Кай.

 - Візьми нашийники та зафіксуй принца! - наказує батько, і мені стає ніяково.

Кай заходить у клітку. Я не пручаюсь і виконую всі його накази, демонструючи свою поступливість і повне підпорядкування наставникові.

***

Раян

Я добре вивчив свою камеру і знаю, де розташовані отвори для фіксаційних болтів і як мені треба лягти. Лягаю на черево, притискаючи шию до підлоги. Кай фіксує її у двох місцях спеціальними металевими нашийниками. Потім притискає до підлоги й фіксує хвіст.

Розкидаю крила і починаю дрібно тремтіти. Для їхньої фіксації необхідно пробити перетинки. Це не те щоб сильно боляче, але це ж крила!! Предмет гордості та обожнювання кожного дракона! Ми бережемо і плекаємо їх все життя! Без крил ми приречені як ящірки повзати по землі. Берегти крила це перше чого вчать драконча з його першого обороту.

Настає пауза. Батько не наказує, а Кай не поспішає виявляти ініціативу.

- Закріпи крила, — зрештою, каже батько, і я, не стримавшись, скиглю.

«Не треба, крила, прошу тебе, батьку! Я прийму будь-яке покарання і не ворухнуся. Тільки не чіпай їх…»

- Закріпи. Принцу. Крила. Кай.

- Грег, не треба…

- Виконуй!

Кай підходить до мене і кладе руку на морду.

- Все потім загоїться малюк, просто потерпи. Добре?

Я облизую його руку, яка зараз покалічить найцінніше, що є у дракона, і скиглю, не в змозі зупинитися. Кай правий, я, напевно, по суті, ще дитинча і не можу впоратися зі своїми емоціями.

Наставник підходить до мого крила, і я інстинктивно його відсмикую.

- Витягни крило, Раяне, — м'яко каже мені Кай. - І постарайся не ворушити їм потім, добре? Так буде менше пошкоджень і швидше заросте, коли його звільнять.

Так, потім швидше заросте. Потім. Коли звільнять. Зараз воно заросте з кільцем, що фіксує. А потім, коли його зніматимуть, знову пошкодять перетинку. Мої крила!! Я пхикаю як маленький, але підкоряюсь наставникові, витягаючи крило. Кай підходить до нього, і я прикриваю очі, щоб не бачити цього кошмару з моїх снів, що ожив наяву. Батько знає, наскільки я боюся пошкодити перетинки крил після того мого падіння в дитинстві.

- Грег? - Кай дивиться на мого батька в очікуванні.

У цей момент до підземелля заходить ректор і з ним, під конвоєм, мої провожаті.

Даремно вони не сховалися. Тепер і їм дістанеться.

- Виконуй! – гарчить батько.

Кай одягає металеву скобу на кістку крила. Намацує в підлозі отвір для фіксації, та…

- Кай, почекай! – ректор зупиняє наставника і щось тихо, але дуже емоційно починає пояснювати батькові.

Після кількох хвилин суперечок вони обидва виходять із підземелля. Кай погладжує моє крило, і я майже перестаю тремтіти, тільки іноді хвиля судом пробігає моїм тілом. Як же незручно ось так от лежати, але головне — страшно!

- Тихо, тихо... Все буде добре. Просто потерпи, малюку, — ласкавий голос Кая заспокоює мене, і я вже не пхикаю.

За кілька хвилин повертається батько. Один. Без ректора. Це означає що Ріку не вдалося на нього вплинути та умовити припинити це божевілля.

Я добре знаю батька, якщо він щось задумав, не зупиниться ні перед чим. І зараз він вирішив мене провчити, а заразом покарати наставника та супровідників. Так, вони не дуже успішно впоралися з дорученим завданням – охороною принца. Але нічиєї провини в цьому крім моєї – не має!

- Раян боїться, що зашкодять його крильцю? - посміхається батько, штовхаючи мене на протистояння чи на прохання про помилування? — А ви, може, хтось із вас готовий віддати своє крило за Раяна? Назовсім! Хто віддасть своє крило за принца? – звертається батько до мого наставника та супровідників.

- Я готовий. - Виходить уперед Кай.

- Ну що ж, заходь у камеру навпроти. Охорона, зафіксуйте його! Яке крило віддаси? Ліве чи праве?

- Мені все одно, хоч обидва.

– Цікаве рішення! Більше охочих немає?

- Тоді давайте і я, — виходить вперед Деян.

- І моє візьміть, — як завжди без емоцій, пропонує Кред.

– І наші, — переглянувшись, приєднуються близнюки.

- Добре. Охорона! Ви їх чули! Зафіксуйте всіх.

«Батьку, ні!»

- Досить мені суперечити, сину! Вони всі не впоралися зі своїми обов'язками, і чудово розуміють, що заслужили покарання! Або ж, як варіант, я можу стратити їх після повернення додому.

Дивлюся на батька і по очах бачу, що він не блефує

Скиглю, благаючи батька відмовитися від цієї маячної ідеї. Але коли бачу, що наставнику зараз проб'ють перетинки для фіксації, приймаю рішення і говорю вже абсолютно спокійно:

«Батьку, ти ж мене добре знаєш?»