Читати книгу - "Чи так страшен вовк, коли є дракон?, Мирослава Русава"

Запорізька Січ 1 вересня 1719р.

Нечисленний народ юрбився біля куреня захоплено дивлячись на тренувальний бій своїх товаришів. Ці воїни щойно отримали почесне звання козаків, і, тим не менш, чимало з них добре володіли, як шаблею, так вогнепалом.

На галявині, покритою соковитою травою в смертоносному танці зійшлися два юнаки, як могло здатися на перший погляд. Однак уважного глядача не обдурять не шаровари з сорочкою, не коротке сіре волосся.

Багато хто дивувався як дівчисько, що місяць тому приступило межу Січі, вже так майстерно володіє шаблею.

Дзвенів метал висікаючи іскри, з усіх боків летіли підбадьорливі окрики. Було видно, що юнак з перламутрово-фіолетовим волоссям, до того такий невгамовний, уже добряче видихнувся.

Дівчина, що стояла навпроти, навпаки, здавалося тільки розігрілася.

Обманний випад. Раз! І противник уже збити з ніг.

Козаки з легковажною добродушністю ставилися до цієї тепер уже валькірії. Хтось заздрив, хтось захоплювався... Лише амазонки її недолюблювали. Хоча ні, це голосно сказано. Просто були дівчата, які незгодні віддавати чужу увагу на користь "якихсь вискочок".

Противники вже тиснули один одному руки, як уперед виступила одна з амазонок.

Великі пухкі губи, ідеально рівне волосся, що спадало водоспадом, пушок довгих вій… Чорний шкіряний костюм, що складається з коротких шортів зі шнурівкою на стегнах і такого ж топа, та довгі шкіряні чоботи до колін складали весь її гардероб.

– Гей! Алана? – блиснула вона очима, звертаючись до дівчини – чи не хотіла б битися з гідним суперником? – підкинула вона в повітря порівняно не великий мисливський ніж – а то з тими, хто лише рік тому з джур виліз тягатися кожен може!

Pov Алана

Дивлячись на дівчину, що ні то обурюється, ні то знущається, я не могла зрозуміти, чого саме вона від мене хоче. Але тут, у брязкіт знищуючи всі мої сумніви, на землю приземлився короткий кинджал, що до того весело пурхав між пальців  валькірії.

– Я готова прийняти виклик – спокійно відповіла я, повертаючись у зручнішу для бою стійку.

– Ану брись! – рикнула невідома на мого минулого супротивника – Казимира, що все ще стояв біля нас.

Хлопець же, підкоряючись, блискавично зник з поля.

Злісно посміхнувшись, супротивниця побігла. Дівчина все прискорювалася і прискорювалася, нарізуючи кільця в траві довкола мене. За нею здіймався пил, а сама вона вже була подібна до змазаної тіні.

Напружившись, спробувала встежити за противницею, але марно. Мені поки не доводилося битися з амазонками, тому я й гадки не маю чого від них чекати.

Відблиск. І з усього розмаху на мене налетіла дівчина. Я встигла ухилитися від серйозного удару, проте від грудей до плеча і далі по руці тяглася легка подряпина. Суперниця ж лише м'яко приземлилася на зігнуту в колінах ногу, а другу витягнувши вбік і вже за мить знову спурхнула в повітря.

На мене посипалася низка швидких ударів, які мені вдалося блискуче відобразити. Амазонка була в рази швидше, ніж я очікувала, та й на додачу у неї була певна перевага у вигляді двох легких ножиків замість однієї важкої хай і довгої шаблі.

Вловивши момент чергового замаху, я приготувалася. Варто було вістрю торкнутися металу моєї шаблі, як я з силою відштовхнула дівчину.

Амазонка, що не чекала такого повороту, полетіла набагато далі, ніж я розраховувала. Ледве не стукнувшись головою об дерево противниця погрозливо подивилася в мій бік. Наче та циркачка, швидкими переворотами, що здавалося, вийшли за інерцією, амазонка наближалася до мене.

Не розгубившись я викинула шаблю вперед, як тільки дівчина згрупувавшись налетіла на мене. Шкіряні чобітки зіткнулися з лезом, проте замість криків болю мій слух поранив скрегіт, а в очі бризнули іскри.

Підошва виявилася підкованою металом.

Раз... і вже стоячи на землі, дівчина з ноги вдарила мене в щелепу.

Впавши на коліна, я одразу ж перекотилася по траві ухиляючись від кинджалів.

Побачивши замах скинулась вгору, повертаючись уже від удару, що струсив землю. Трохи відповзши, схопилася на ноги і наважилася піти в атаку.

З легкістю ухиляючись амазонка зловтішалася:

– Це все, що ти можеш?

Її коліно раптово зустрілося з моїм животом. Відлетівши на пару кроків, я приземлилася на те місце, де спина закінчує свою горду назву. Перед очима потемніло, і я відчувала, як підгорнув до горла ком.

"Зберися ганчірко!" – замінило Ярослава щось незрозуміле всередині.

Я розліпила ока, що прийшли в норму, і побачила, як уповільнено летить на мене опонент.

Хитро посміхнувшись, підвілася. Тепер мені було легше. Я, як завжди підлаштувалася під темп суперника і тепер впевнено відбивала її атаки.

Бам! І шабля зі свистом відлетіла мені за спину, приземлившись далеко за межами моєї досяжності.

Раз – і я спіймала голими руками обидва кинджали, що готові були пронизати мою шию наскрізь. Зчепивши зуби і начхав на біль я випрямила руки змусивши дівчину відсахнутися.

На землю потекла цівка крові, а я відчула, як щось закипає в грудях. Долоні зжалися самі собою. Здивування, змішане з жахом, промайнуло в очах дівчини, і уламки металу полетіли на землю, лише ображено хруснувши в мене в долонях і блиснувши на прощання.

Уражене "ох" прокотилося в натовпі, що уважно стежив за нами, і знову струсонуло повітря гучне "Алана!".

Мах – і мій кулак летить у груди дівчини.

Раз – Амазонка, прогнувшись у спині, стала руками на землю, а моя долоня просвистіла над її животом.

Невідомо як, перевернувшись дівчина мало не врізала мені ногами по щелепі.

Завмерши у настороженості, ми одночасно кинулися один одному назустріч.

Бах… бам.

– Ррррр...

Поки я користувалася кулаками, що кровоточать, амазонка стоячи на руках, лупила мене ще й ногами, виявляючи просто дива акробатики.