Читати книгу - "Аутсайдер"

Паб «Томмі й Таппенс» стояв від готелю менш ніж за квартал. Голлі побачила вивіску, щойно вийшла з-під готельної маркізи. Пройшлася до будівлі й взялася роздивлятись меню у вітрині. У верхньому лівому кутку був намальований пиріг, його скоринка парувала. Під пирогом стояв напис: «ПИРІГ ІЗ М’ЯСОМ І НИРКАМИ — НАША ФІРМОВА СТРАВА».

Голлі промайнула ще один квартал і вийшла на автостоянку, десь на три чверті заповнену автомобілями. «МІСЬКА ПАРКОВКА» — виголошував знак перед в’їздом. «НЕ ДОВ­ШЕ 6 ГОДИН». Вона зайшла на територію і стала виглядати штрафні талончики на лобовому склі чи хрестики, що їх ставлять на шинах інспектори парковок. Нічого такого Голлі не побачила, а це означало, що за лімітом у шість годин ніхто не стежить. Усе залежало від чесності самих водіїв. У Нью-Йорку таке не спрацювало б, але в Огайо, вочевидь, цим не переймались. Без відповідного нагляду неможливо було визначити, скільки там простояв фургон після того, як його покинув Мерлін Кессіді, але Голлі припускала, що з незамкненими дверима й ключами, які привітно стирчали зі шпарини запалювання, він там довго не протримався.

Вона повернулася до «Томмі й Таппенс», представилася старшій офіціантці й сказала, що розслідує справу одного чоловіка, він зупинявся тут неподалік минулої весни. Як виявилося, старша офіціантка була також співвласницею закладу, й оскільки до вечірнього ажіотажу ще лишалася година, вона охоче зав’язала розмову. Голлі спитала, чи господиня часом не пригадує, коли саме вони розповсюджували в цьому районі листівки з меню.

— А що накоїв той чоловік? — поцікавилась господиня.

Її звали Мері, а не Таппенс, й акцент у неї був жительки Нью-Джерсі, а не Ньюкасла [180].

— Я не маю права цього розголошувати, — відповіла Голлі. — Карна справа. Ви ж мене розумієте.

— Ну, я пам’ятаю, коли саме, — сказала Мері. — Було б дивно, якби забула.

— Чому?

— Коли ми тут уперше відкрилися два роки тому, ре­сторан називався «У Фредо». Знаєте, як у «Хрещеному батькові»?

— Так, — відповіла Голлі, — хоча Фредо більше знають за «Хрещеним батьком 2», особливо за тією сценою, коли брат Майкл його цілує й каже: «Я знаю, це був ти, Фредо, ти мені серце розбив».

— Того я не пригадую, але знаю напевно, що в Дейтоні приблизно дві сотні італійських ресторанів, і конкуренція нас просто вбивала. Тож ми вирішили спробувати британську кухню, хоч цілою кулінарною традицією цього навіть не назвеш — самі риба й чіпси, сосиски з пюре та квасоля на тості. І тоді ж змінили назву на «Томмі й Таппенс», як у книжках Аґати Крісті. Подумали, що нам уже нема чого втрачати. І знаєте що — усе вийшло. Я була в шоці, але в приємному, повірте. Повний ресторан на ланч, а також щовечора, — вона посунулася наперед, і Голлі ясно й чітко відчула в її диханні запах джину. — Хочете, розповім вам одну таємницю?

— Обожнюю таємниці, — щиро зізналася Голлі.

— Пиріг із нирками та м’ясом приходить у замороже­ному вигляді з однієї фірми в Парамусі. А ми просто розігріваємо його в духовці. І знаєте що? Ресторанний критик із «Дейтон дейлі ньюз» був просто в захваті. П’ять зірок нам присудив! — вона посунулася ще ближче й проше­потіла: — Якщо ви комусь про це розкажете, мені доведеться вас убити.

Голлі провела пальцем по тонких губах, наче «блискавку» застебнула, і прокрутила невидимий ключ — вона багато разів бачила цей жест у Білла Годжеса.

— То коли ви наново відкрились, із новою назвою й новим меню… чи незадовго до того…

— Джонні, це мій чоловік, хотів обклеїти район листівками ще за тиждень до відкриття, але я йому сказала, що дарма, бо люди позабувають, тож ми зробили це за день. Найняли хлопця, надрукували йому тих меню вдосталь, щоб усі дев’ять кварталів обліпити.

— Разом із парковкою, що неподалік?

— Так. А це важливо?

— Ви не звіритеся з календарем, щоб сказати мені точно, що то був за день?

— Нема потреби. Воно мені в пам’яті закарбувалося, — жінка постукала собі по чолу. — Дев’ятнадцяте квітня. Четвер. Ми відчинились, тобто перевідчинились, у п’ятницю.

Голлі поборола в собі бажання виправити мовну помилку Мері, подякувала їй і крутнулася до виходу.

— А ви точно не можете мені розповісти, що той чоловік накоїв?

— Вибачте, але я через це роботу втрачу.

— Ну то хоч на вечерю заходьте, як іще будете в місті.

— Неодмінно, — сказала Голлі, хоч і не збиралася.

Бозна-що в тому меню також приходило з Парамуса в замороженому вигляді.

  3

Наступним кроком став візит до клініки розладів пам’яті імені Гейсмана. Треба було поговорити з батьком Террі Мейтленда, якщо день видасться підхожий (і якщо йому взагалі зараз випадали підхожі дні). Навіть якщо він ширятиме десь у хмарах, можна буде спробувати поговорити з кимось із персоналу. А поки що Голлі сиділа у своєму «нічого-такому» готельному номері. Вона ввімкнула ноутбук і надіслала Алеку Пеллі електронного листа з темою «ЗВІТ ҐІБНІ № 1».

Меню «Томмі й Таппенс» роздавали в районі дев’яти кварталів у четвер 19-го квітня. Судячи з розмови зі співвласницею МЕРІ ГОЛЛІСТЕР, я не сумніваюсь, що ця дата коректна. Якщо так, то можна цілком певно стверджувати, що саме того дня МЕРЛІН КЕССІДІ покинув фургон на парковці неподалік від ресторану. Зауважу, що РОДИНА МЕЙТЛЕНДІВ прибула до Дейтона опівдні в суботу 21-го квітня. Я майже впевнена, що на той час фургона вже не було. Завтра, сподіваючись виключити ще один варіант, перевірю ці дані в місцевій поліції, а потім поїду до клініки розладів пам’яті імені Гейсмана. Якщо є питання, пишіть на електронну скриньку чи телефонуйте на мобільний.

Голлі Ґібні

«Що впало, те пропало»

Покінчивши зі звітом, Голлі спустилась у готельний ресторан і замовила легку вечерю (вона навіть не розглядала можливості замовити їжу в номер, бо це також до смішного дорога послуга). Знайшла в готельному кіноменю фільм із Мелом Ґібсоном, якого ще не бачила, і замовила його за $ 9.99 — цю суму вона згодом викреслить зі звіту про витрати. Фільм був не дуже, але Ґібсон постарався на славу, враховуючи те, із чим йому довелося працювати. Вона занотувала назву та тривалість фільму у свій кіножурнал (а таких вона заповнила вже понад дві дюжини) й оцінила його в три зірки. Покінчивши з цим, Голлі пересвідчилась, що обидва замки на дверях її номера замкнені, помолилася (наостанок, як завжди, додавши, що вона сумує за Біллом) і лягла спати. І проспала вісім годин без сновидінь. Принаймні жодного з них не запам’ятала.

  4

Наступного ранку після кави, короткої прогулянки на три милі, сніданку в сусідній кав’ярні та гарячого душу Голлі зателефонувала в поліцейське управління міста Дейтона й попросила зв’язати її з відділом регулювання дорожнього руху. На диво коротке очікування — й на дроті з’явився офіцер Лінден і поцікавився, чим він може їй допомогти. Голлі це дуже потішило. Ввічливий поліцейський завжди покращував їй настрій. Хоча, заради правди, такі траплялися переважно на