Читати книгу - "Око дракона, Дар'я Пойманова"

Прокинулася я від того, що хтось з усієї сили вдарив мене по нозі. Зпросоння я не одразу зрозуміла, де я взагалі перебуваю і що відбувається, а тому вже була готова вилаяти і покликати варту.

— Чого розляглася! А-ну жваво піднялася на ноги, якщо не хочеш випробувати на собі порку!

Хльосткий голос однієї зі служниць миттю повернув мене в жорстоку реальність. Сонливість одразу ж відступила на другий план, і підскочивши на ноги, я швидко взулася і вибігла в коридор.

Якось начепивши на розпатлане волосся вуаль, я швидко попрямувала на кухню, щоб знайти там щось перекусити і заодно постаратися зробити вигляд, що я чимось зайнята.

Незважаючи на те, що сонце ще не встало, замок уже ходив ходуном. Я маневрувала між служницями, які носилися туди-сюди, роблячи вигляд, що розставляю квіти, які, до речі, вже давно були розставлені, і протираю пил, який вже до мене разів сто, так точно, протерли. Але як я і думала, у такій метушні було досить легко загубитися.

Невеликими перебіжками я все ближче підбиралася до внутрішньої частини палацу, щоб подивитися, яка там обстановка.

Слуг було в рази менше, але й безлюдно там не було. А це означало, що я можу під яким-небудь приводом пройти далі.

Якийсь час я навіть не відчувала ниючого болю в м'язах, і вже було подумала, що так швидко оклигала. Але не тут-то було. Уже за годину, я відчула, як моє тіло, немов набите свинцем, важким грузом тягнуло вниз. Руки — опухлі, всі в синцях і порізах від невдалих спроб навчитися вправлятися з ножем та іншими інструментами, яких я ніколи раніше не бачила. Ноги, без магії, відмовлялися рухатися, і в якийсь момент я зрозуміла, що вже навіть не ходжу прямо. Мені доводилося раз у раз спиратися на стінку, щоб не впасти.

Невже я вичерпала решту крихт магії, які підтримували мене весь цей час? Адже тіло звичайної людини, особливо не підготовленої до таких умов, відмовилося б працювати ще в перший день. На жаль, такі приклади я вже встигла побачити...

З тим як поступово мене покидали сили, у мені й згасала віра в те, що наш план спрацює. І зараз єдине, про що я могла думати — це просто лягти в ліжко і заснути. Я навіть не помітила, як почала сповільнюватися і в якийсь момент просто притулилася до стіни і почала сповзати вниз.

Однак опинитися на підлозі мені заважають чиїсь руки. Впевнено підхопивши мене за лікті, невідомий повів мене кудись уперед. У мене навіть не було сил, щоб запротестувати або зрозуміти хто це. У голові тільки промайнула думка, що це Головна служниця помітила, як я тиняюся без діла і тепер мене ведуть на покарання. Однак, коли я над вухом почула знайомий жіночий голос, не втрималася і видала полегшене зітхання.

— Хапайтеся за мене, принцесо, — прошепотіла Карін, усе ще тримаючи мене впевненою хваткою.

Я лише мовчки кивнула і дозволила дівчині вести мене в невідомому мені напрямку.

Через те, що в мене раз у раз темніло в очах, я не могла розрізнити, де ми і куди прямуємо, і лише коли какофонія з голосів почала вщухати, я зрозуміла, що ми спустилися в підвальні приміщення. Дерев'яні двері огидно скрипнули, і потім ми опинилися в тиші.

Карін посадила мене на дерев'яну бочку, і взявши моє обличчя у свої долоні, стала оглядати.

— Що з вами? — її схвильований голос луною розносився у мене в голові.

У приміщенні, куди завела мене дівчина, було душно. Немов хтось викачав усе повітря. Я насилу підняла затуманений погляд на Карін, але вона мала нормальний вигляд і лише стурбовано дивилася на мене і щось говорила.

Мені не вистачає повітря.

Я вже відчувала тут щось подібне, проте це відбувалося буквально кілька хвилин... Я подумала, що всього лише втомилася...

— Як лікують магів землі... — Карін продовжувала щось тихо бурмотіти про себе, а потім кинулася до полиць, що стояли поруч.

Заплющивши очі, я починаю повільно дихати, намагаючись відновити дихання. Наскільки я знаю, у нас у Лісовому Королівстві лікують з'єднуючи природні елементи — здебільшого земля і вода — та амулетами.

Не рахуючи того разу, коли я втратила свідомість на тренуванні з Рузаном, я ніколи не хворіла. Хоч і магії в мені було небагато, я все одно була міцнішою і витривалішою за будь-яку звичайну людину. То що зі мною відбувається зараз?

У цей момент поруч з'являється Карін і за мить я відчуваю мокру ганчірку, яку вона приклала до мого чола.

— Що з вами...

— Я... не знаю... — ледве чутним голосом відповіла я. — Мені... не вистачає повітря...

— Повітря... — повторила за мною дівчина, спантеличено розглядаючи мене. — Але... ви ж маг землі...

Вона ще щось тихо пробурмотіла собі під ніс, а потім різко оживилася, немов зрозуміла те, що поки що мені було не доступно.

— Я знаю, як вам допомогти. Але нам потрібно пройти в інше місце, — промовила шпигунка, знову хапаючи мене під руки, допомагаючи встати. — Протримайтеся ще трохи, Ваша Високосте.

Я кивнула і відчула, як мене піднімають на ноги. За допомогою Карін, я змогла піднятися на ноги, і навіть спробувала надати собі нейтрального виразу обличчя, щоб хоча б спробувати не викликати підозр. Проте вже на півдорозі, Карін практично тягла мене на собі, і щоб зайвий раз не потрапляти нікому на очі, ми часто зупинялися і пересувалися від однієї кімнати до іншої. Через те, що я була трохи вищою за Карін, їй доводилося нелегко і вона раз у раз зупинялася, щоб вхопити мене зручніше.

У якийсь момент я, здається, відключилася і змогла оговтатися тільки від неспокійного голосу дівчини і від мокрого шматка тканини, яку вона приклала до моєї шиї.

Не відразу, але я змогла впізнати невелику комору, де буквально вчора ми з Карін пробиралися до її таємного місця. Підхопивши мене за талію, дівчина закинула одну руку собі на плечі і буквально потягнула в темний і досить вузький коридор. Шорстка поверхня проходу дряпала мої руки, і впевнена, що дівчина теж мучилася, тому перехопивши мене міцніше, вона стала просуватися боком.