Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

Я зітхнула, підійшла до восьминога, нахилилася і взяла його на руки. Ось як, «єдина людина», виявляється. Ех. Складно, коли ти не такий, як усі. І страшно, самотньо. Чи мені не зрозуміти?

— Слухай, я доросла істота, а ти ще дитинча, судячи з усього. Хто кого захищати має, чудо зубасте? Нічого не обіцяю, але подумаю. А поки що — ховайся і сиди тихо.

Я накидала на дно шафи подушок, щоб Паулю було зручніше, і щільно прикрила дверцята. 

— І щоб ні ногою звідси, добре?

— Ага.

Так, Олено. Тепер обличчя простіше, спину рівніше, усмішку ширше — і назад до гостей, щоб не викликати зайвих підозр. Я відчинила двері, щоб вийти в коридор, і ледь не ткнулася з розгону у вишитий золотом мундир.