BooksUkraine.com » Драматургія » Трагедії 📚 - Українською

Читати книгу - "Трагедії"

159
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Трагедії" автора Евріпід. Жанр книги: Драматургія. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 72 73 74 ... 92
Перейти на сторінку:
дочко богині Лето,

Володарко гір Діктінно,

В твій храм, де над рядом колон

Щирозлоті сяють карнизи,

130] До пречистої - чиста йду.

Прислужниця жриці твоєї...

Славетної кіньми Еллади

І стіни, і вежі, луги й сади

Ми покинули, блиск Європи,

Де батьківська наша оселя.

Із храму виходить Іфігені .

ХОР

(До Іфігенії).

Ми вже тут. Що таке? Що турбує тебе?

Ти до храму нас кликала, дочко того,

Хто на Трою, укріплену вежами, вів

Добру тисячу суден, на них же -

140] Тисячі вояків?.. Твого слова ждемо,

Переможних Атрідів окрасо!

ІФІГЕНІЯ

О служниці мої!

У невтішних риданнях тону,

В голосіннях, що музам чужі,

Без ліри-утішниці

Жалі сную похоронні!..

Біла навалилась на мене: [344]

Оплакую бідного брата свого -

Вві сні його бачила я в цю ніч,

150] Що тільки-но відлетіла.

Не життя вже й мені!..

От і впав - о горе! - мїй отчий дім!

От і рід обірвавсь!..

Гай-гай! Страждальницький Аргосе!

О доле, доле злостива! -

Єдиного брата віднять у сестри

І послати в Аїд!.. Отож і зіллю

Поминальним напоєм із дзбана цього

Землі-годувальниці спину -

160] Білим соком телиць із гірських пасовищ,

Виноградним вакховим плином

І старанням бджіл золотавих,

Що втішає тіні померлих.

(до служниці)

Тож подай мені дзбан золотий -

Для Аїда жертовну вологу.

(Робить узливання).

Агамемнона паростку, ти, хто тепер -

Під землею, прийми поминальний дар!

Хоч русявого пасма свого не складу

На могилу твою, не скроплю слізьми:

170] Я далеко від рідної, брате, землі,

Де й мене - бо до мертвих віднесена там -

Може, згадують, жертву нещасну.

ХОР

Гомінку твою тугу, велителько,

Підхоплю на чужинний, азійський лад.

Журну снуватиму пісню,

Що втішає померлих, бо ж сам Аїд

Не пеаном - співом печальним

Прокидає луну.

О доме Атрідів!.. Пропало все!..

180] «о Блискучий скіпетр і давня

Слава отчого дому!..

Від кого, скажи, з владарів

Аргоських щасливих ті біди?

За нещастям нещастя рине,

Лиш крилатих своїх рисаків

З прямої звернув дороги

Той, хто оком священним зорить, - осяйний

Геліос. Низка страждань потяглась

У твій дім за ягнятком золоторунним -

190] Кров чергується кров'ю, лихо - лихом.

Так і кара, що впала на рід Танталідів,

Ненаситна, ніяк не покине дому - [345]

Із завзяттям новим, безталанну, тебе

Мстивий демон гнітить.

ІФІГЕНІЯ

Нещаслива з самого початку

Мені випала доля - як мати

Розв'язала свій пояс дівочий,

Ще в ту ніч мені мойри похмуру

При народженні випряли юність.

200] Ти для того мене, своє перше дитя,

Сповила, доню Леди, зростила,

Щоб, рішившись на злочин, мій батько

Мною так безсердечно пожертвувать міг

Ради слави своєї?.. Тоді-то

До піщаних авлідських

Берегів мене мчали прудкі рисаки -

На весілля - сумне ж то весілля було! -

Із сином богині морської!..

А тепер у суворій країні цій -

210] Негостинного моря гостя -

Без вітчизни, без мужа, без друга живу,

Без дітей - наречена-вигнанка...

Не оспівую Гери аргоської тут,

Не виводжу барвами тонко

Ні Піллади за ткацьким дзвінким станком,

Ні титанів: жертовник мережу -

Страшно й мовити! - кров'ю захожих люде

Що печальні, жалісні зойки

Видають перед смертю, сльози ллючи.

220] Ось і все, що роблю я тут, чую...

Та своє - відступило; інше болить:

За померлим в Аргосі братом,

За Орестом тужу. Як лишала його,

То ще груди ссав материнські,

На руках він у неньки ще був тоді -

Скіпетра спадкоємець.

ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ

Входить пастух.

ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ

Он, берег залишивши, йде пастух сюди;

Напевно, сповістить нам новину якусь.

ПАСТУХ

О доню Клітемнестри й Агамемнона,

230] Послухай-но уважно, що скажу тобі. [346]

ІФІГЕНІЯ

А чим ти взявсь мій смуток потривожити?

ПАСТУХ

Там юнаки два, бачив я, причалили

Судном, похмурих Сімплегад уникнувши.

Богині буде радість: милі жертви їй.

Не трать же марно часу. Щоб вода була

Й все інше, необхідне для очищення.

ІФІГЕНІЯ

А звідкіля ті двоє прибули сюди?

ПАСТУХ

З Еллади. Більш нічого не розвідав я.

ІФІГЕН ІЯ

І не почув, як кличуть один одного?

ПАСТУХ

240] Один, почув я, звав Піладом іншого.

ІФІГЕНІЯ

А як, цікаво, сам він називається?

ПАСТУХ

Ніхто не знає. Не скажу, бо й сам не чув.

ІФІГЕНІЯ

А де підстерегли ви, де схопили їх?

ПАСТУХ

Край побережжя, де пустельні хвилі б'ють.

ІФІГЕНІЯ

А що ж то пастухові та й до хвиль отих?

ПАСТУХ

До моря стадо гнав я, щоб скупалося.

ІФІГЕНІЯ

Вернись іще до того, як спіймав ти їх:

Хотіла б я це знати. Досить часу вже

Відтоді проминуло, як жертовник наш

250] Орошувався гойно кров'ю еллінів.

ПАСТУХ

У води, що пливуть між двома скелями,

До побережжя, вже худоба входила.

Є круча там; печеру вперта хвиля в ній

Пробила - тихе місце, де для пурпуру [347]

Молюсків ловлять. Там-то наш пастух один

Угледів юнаків двох. Непомічений,

Вернувсь до нас на пальцях і впівголоса:

«Не бачили?.. В печері два боги сидять».

І тут один між нами, найпобожніший,

260] Звів руки молитовно і таке почав:

«О сину Левкотеї, суден стороже,

Владарю Палемоне, милостивий будь!

Це ж хто там? Діоскури, два брати ясні,

Чи паростки Нерея, батька німф морських

П'ятдесяти, що в танцях забавляються...»

Та інший, і безбожний, і зухваліший,

З тих слів лиш посміявся: «Мореплавці там

Тремтять із страху, - пояснив він, - знаючи,

Що в нас чужинців Артеміді жертвують».

270] Переконав тим більшість. І рішили ми

Тих чужаків спіймати для жертовника.

Один із них тим часом, схов покинувши,

Завмер, а далі, наче в шал потрапивши,

Руками й головою потрясати став

І, мов мисливець, раз у раз викрикувать:

«Агей, Піладе! Бачиш?.. Он же, он вона,

Аїдова служниця! Хоче вбить мене,

Уся жахними зміями наїжившись!..

Он друга зводить крила; замість одягу -

280] Кривавий пломінь; мою неньку двигає

В руках, мов брилу, щоб на мене кинути.

Уб'є, розчавить, а втікати нікуди!..»

Ввижались ті страхіття. Ще ж і гавкання,

І мукання вражали: не корів і псів -

Еріній бачив, дикі завивання чув.

Присіли ми зі страху - і ні пари з уст.

А він, меча добувши, раптом кинувся,

Мов лев, на наше стадо й ну сікти його

З німим завзяттям, у кишках та нутрощах

290] Заплутуючись: думав, що еріній б'є,

Аж піна прибережна багрецем цвіла.

То що ж було робити?.. Стадо гинуло...

Вдались до зброї. Засурмили в ріг лункий -

Опуклу мушлю, -

1 ... 72 73 74 ... 92
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трагедії», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трагедії"