Читати книгу - "HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Це я в усьому винен, — каже Ґабчик. — Він був просто переді мною, він був уже покійником. А потім той блядський «стен»… це ж треба таке лайно! Але ти ж поранив його, правда, Яне? Тяжко він поранений? Як ти гадаєш? Ох, хлопці, якби ви знали, як мені гидко на душі. Усе через мене. Треба було кінчати його кольтом. Усі стріляли, я побіг, а той здоровило за мною…
Ґабчик не може собі пробачити, і його друзям ніяк не вдається його заспокоїти.
— Усе не так погано, Йозефе! Ви зробили чимало, хіба ти не розумієш? Ви його поранили! Празького Ката!
Гайдріх поранений, то правда, Ґабчик сам бачив, як він упав на землю, але подейкують, що він помалу видужує в лікарні. Через місяць, а може, і швидше, він знову візьметься до старого, це точно. Такі тварюки, як Гайдріх, живучі. В усякому разі, нацистам завжди неймовірно щастить, завжди їм удається уникнути смерті під час замахів. (Тут мені пригадується, як Гітлер 1939 року мав виголошувати у відомій мюнхенській пивниці щорічну промову, яка зазвичай тривала від восьмої до десятої вечора, але того разу, щоб не спізнитися на потяг, фюрер закінчив раніше й пішов о 21.07, а бомба вибухнула о 21.30 і вбила вісьмох людей.)
«Операція “Антропоїд” ганебно провалилася», — ось що думає Ґабчик, і все це його провина. Яну немає за що дорікнути. Він кинув гранату, нехай і не влучив у машину, але саме йому вдалося поранити Гайдріха. Їм пощастило, що Ян опинився там. Авжеж, вони не виконали своєї місії, але завдяки йому все-таки бодай зачепили свою ціль. Тепер усі знають, що Прага — це не Берлін, і німцям не вільно тут поводитися як у себе вдома. Але метою операції не було налякати німців. Зрештою, можливо, мета була занадто амбіційна: ще ніхто ніколи не вбивав такого високопоставленого нациста.
— Та ні ж бо, що це я мелю! Якби не той клятий «стен», ця сволота вже була б на тому світі… Ех, «стен», «стен»!.. Справжнє лайно, ось що я вам скажу.
233
Стан Гайдріха ні з того ні з сього різко погіршується. Протектора палить гарячка. Провідати його забіг Гіммлер. Довге Гайдріхове тіло безсило виструнчилося під тонким білим простирадлом, вологим під поту. Чоловіки філософствують, говорять про життя і смерть. Гайдріх цитує фразу з опери свого батька: «Увесь світ — це катеринка, корбу якої крутить Господь, а нам лишається тільки танцювати під її музику».
Гіммлер розпитує лікарів. Їм здавалося, що пацієнт одужує, усе йшло за планом, аж раптом — сильне зараження крові. Можливо, бомба була з отрутою, а може, річ у тій волосіні, якою було набито сидіння «мерседеса» і яка потрапила в селезінку. Гіпотез багато, і складно сказати, яка з них правильна. Але якщо, як вважають лікарі, почалася септицемія[72], то інфекція пошириться дуже стрімко і смерть настане протягом двох діб. Щоб урятувати Гайдріха, потрібні ліки, яких не відшукати на всій величезній території Райху, — пеніцилін. А Велика Британія їм його точно не надішле.
234
Третього червня радіопередавач «Лібуше» отримує повідомлення з подякою групі «Антропоїд»: «Від президента. Я дуже радий, що вам удалося дістатися до цілі. Щиро вам дякую і вітаю вашу рішучість, вашу і ваших друзів. Це доводить мені, що наша нація — єдине ціле. Я запевняю вас, що це дасть свої плоди. Події в Празі справляють величезний вплив на тих, хто тут, і мають велике значення для визнання опору чеського народу агресорові».
Але Бенеш не знає, що все найкраще — попереду. І найгірше теж.
235
Анна Марущакова, юна й вродлива працівниця заводу, не вийшла сьогодні на роботу, пояснивши це тим, що хвора. Коли по обіді приносять пошту, директор заводу без будь-яких церемоній розпечатує і читає адресованого їй листа. Листа написано чоловіком. Ось що в ньому сказано:
Дорога Аню!
Вибач, що пишу тобі з таким запізненням, але сподіваюся, ти зрозумієш. Ти ж бо знаєш, як багато в мене клопоту. Усе, що я хотів зробити, я зробив. Того фатального дня я спав у Чабарні. У мене все гаразд, цього тижня збираюся приїхати, щоб зустрітися з тобою, але потім ми з тобою більше ніколи не побачимося.
Мілан
Директор заводу — прихильник нацистів, а може, й ні, може, він просто з тих людей із ницою душею, які трапляються скрізь, але особливо виявляють себе в окупованих країнах. Він вирішує, що лист підозріливий, і передає його кому треба. Розслідування замаху тупцює на місці, і в ґестапо хапаються за будь-яку соломинку. Справу вивчають зі щонайбільшою ретельністю (адже арештовано вже понад три тисячі людей, а досі немає нічого суттєвого) і дуже скоро виявляють, що тут ідеться про любовну інтрижку: автор листа — одружений чоловік, який, очевидно, прагне покласти край позашлюбному зв’язку. Подробиці історії не надто зрозумілі, хоча деякі фрази в листі справді можуть читатися неоднозначно. Можливо, цей молодий чоловік недомовками вдає, начебто пов’язаний з Опором, щоб справити враження на свою коханку, а може, просто створює атмосферу таємничості, щоб порвати з дівчиною без потреби виправдовуватися. У кожному разі з Ґабчиком, Кубішем та їхніми товаришами цього чоловіка ні прямо, ні непрямо нічого не пов’язує. Вони ніколи не згадували про нього, як і він про них. Але ґестапівці так прагнуть натрапити бодай на якийсь слід, що вирішують понишпорити тут. І слід приводить їх до Лідіце.
Лідіце — мирне мальовниче селище, звідки родом двоє чехів, завербованих до Королівських повітряних сил Великої Британії. Оце й усе, що відкопали німці. Навіть для них самих очевидно, що цей шлях хибний. Однак у логіці нацистів є щось незбагненне. А може, навпаки, усе дуже просто: вони тупотять ногами, їм потрібна кров.
Я довго розглядаю світлину Анни. Бідолашна дівчина неначе позує для портрета в стилі Аркур[73], хоча йдеться лише про фото для трудової книжки. Що довше я дивлюся, то вродливішою мені здається Анна. Вона трохи подібна до Наташі: високе чоло, виразно окреслені губи, той самий вираз лагідності й любові в очах, злегка затьмарених, либонь, передчуттям несправдженого щастя.
236
— Панове, будь ласка…
Франк і Далюґе схоплюються. У коридорі мертва тиша, і вони вже бозна-скільки часу тиняються тут без діла. Затамувавши дихання, вони входять
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «HHhH. Голову Гіммлера звуть Гайдріх, Лоран Біне», після закриття браузера.
