Читати книгу - "Нездоланний"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Декількох будинків може бути достатньо. Якщо ми підемо в правильному напрямку. Цей чоловік має жахливий вигляд, бо він за собою не доглядає. Мабуть, він іще й погано харчується та мало спить. Можливо, він навіть не ходить до лікаря, тому не отримує ніяких рецептів від нього. І він точно не блукає проходами в пошуках дешевших вітамінів у пігулках. Він не відслідковує всі крамниці. У нього навіть немає однієї улюбленої. Йому байдуже до них усіх. А саме тому в нього не було особливої причини на те, щоб купувати телефон саме в цій крамниці. То чому він це зробив? А тому, що він двічі на день проходить повз неї, сюди і звідси. Інакше як би він узагалі помітив його? У них на вітрині лише один телефон, і той укритий пилом. Тож, думаю, ми можемо припустити, що додому він іде в цьому напрямку. Виходить із бібліотеки, повертає ліворуч, проходить повз крамницю та йде далі.
– Куди?
– Думаю, тут дуже гарний район. Можу припустити, що нерухоме майно тут досить пристойне. Проте містер Мак-Кенн соромиться свого помешкання. Що б це означало? Ти бачиш тут що-небудь таке, чого б можна було соромитися?
– Я не Мак-Кенн.
– У цьому й уся суть. Усе відносно. Старий чоловік у залі для волонтерів виглядає як колишній виконавчий директор чи хтось типу того, і я певен, що він місцевий і що він мешкає в будинку. Майже неможливо мати таку сорочку, якщо ти не живеш у будинку. Ці дві речі взаємопов’язані. Це майже як вимога. Можливо, це якийсь гарний міський особняк на тихій зеленій вулиці. А тому все відносно, і Мак-Кенн мешкає не в будинку. Але й не у квартирі. Квартири є чудовою та прийнятною альтернативою будинкам. У деякому сенсі, навіть кращими за будинки. Тому їх точно немає чого соромитися. Тож Мак-Кеннове помешкання менше за будинок, але це й не квартира.
– Зруйнований будинок, – сказала Ченґ. – Не-надто-красивий міський особняк на не-надто-зеленій вулиці, поділений на окремі кімнати. Де, мабуть, не готують уже на маленьких електричних плитах, проте й не дуже далеко втекли від цього. У чому дуже важко зізнатися одному чоловікові іншому, особливо якщо той, інший, живе сам у гарному міському особняку. Можливо, це навіть такий самий особняк. Той самий будівельник, те саме планування. Проте його вулиця не зазнала таких важких часів. Що занадто неприємно для того, щоб носій тестостерону міг це спокійно перенести.
– Саме так я це бачу, – сказав Ричер. – Складно. Можливо, справа не в гормонах. Але якщо ми пройдемо два чи три квартали в цьому напрямку, ми можемо натрапити на декілька вуличок із невеликими напівзруйнованими будиночками, у кожному з них на дверях висітиме з десяток дзвіночків, і зазвичай біля таких дзвіночків розташовані таблички з іменами. Тож якщо нам трохи пощастить, ми знайдемо там табличку з прізвищем Мак-Кенн.
Там було безліч імен, тому що там було безліч табличок, тому що там було безліч дзвіночків, тому що там було чотири вулиці, а не дві, і вони всі були довгими. Перші дві звертали праворуч та ліворуч від головної дороги через два квартали від бібліотеки, а третя і четверта розташувалися ще через один квартал звідти. Вони являли собою невисокі анклави[15] між високих будинків, які не втиснули туди, наче за допомогою ріжка для черевиків, а які були там від самого початку. Нічого бентежного чи неприємного в них не було. У ринвах не було сміття, під ногами не чулося хрускоту від зламаних пожежних насосів, ніяких руїн, ніякого занепаду чи руйновища. Нічого такого на перший погляд. Але якимось чином містичний та невмолимий підрахунок вартості нерухомого майна знизив їхню цінність. Можливо, там було недостатньо дерев, чи підвальні приміщення були занадто вологими, чи в будинках була завелика кількість кондиціонерів. Можливо, з них дуло не таке повітря, як мало би бути. Можливо, колись бідна вдова мусила розділити свій будинок на декілька окремих кімнат, щоб якось звести кінці з кінцями, а тоді так сталося з іще одним, і ще з одним після нього. Образ перед ним постав дуже чітко.
Вони повільно об’їхали весь район у своєму легковику, умовно розділивши його на квартали, щоб окреслити межі ділянки, яку їм потрібно було обшукати. Тоді вони попросили водія припаркувати машину, а самі пішли далі пішки. Сонце було просто над озером, яке відбивало сонячні промені. Надворі було вже парко, до полудня залишалося тільки дві години.
Ченґ перейшла на сонячний бік вулиці, а Ричер залишився на затіненому боці. Вони пересувалися від одних дверей до інших окремо, не синхронізовано, вгору сходинками будиночків та знову вниз, наче працівники ресторану, які розносили клієнтам меню, або проповідники, які шукали нових парафіян. Ричер виявив, що поруч із більшістю дзвінків були імена, деякі з них були написані від руки, інші надруковані, а ще одні набрані на друкарській машинці, тоді як ще деякі були викарбувані на вузьких чорних стрічках та приклеєні на імена попередніх орендарів. Там були й польські, й африканські, і південноамериканські, й ірландські імена. Ціла Організація Об’єднаних Націй, проте щонайменше на першій вулиці не було жодного мешканця із прізвищем Мак-Кенн.
За двадцять миль на південь від Материного Спочинку чоловік у випрасуваних джинсах та з висушеним феном волоссям зробив іще один дзвінок зі свого стаціонарного телефону. Його співрозмовник сказав:
– Вона більше не користується своїм телефоном.
– Чому?
– Важко сказати. З метою безпеки, мабуть. Вона колишній агент ФБР, а він колишній військовий. Вони аж ніяк не простаки.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Нездоланний», після закриття браузера.