Читати книгу - "Межі пристойності, Лана Вернік"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він навмисне назвав її ім'я, оскільки, почувши його, вона таки поглянула в дзеркало — і вони зустрілися поглядами. Він дивився вивчаюче, вона — перелякано.
— Чому я?..
— Хоче подивитися на результати твоєї роботи, не хвилюйся, — сказав Олексій. — Тобі там ще багато малювати? — він озирнувся до дівчини.
— Ну, якщо в темпі, то пару днів, краще три...
— Некритично… за графіком — встигнемо. У понеділок будуть брати́ з Ради Церков, все має бути готове по максимуму.
— А де ми будемо ночувати? — поцікавилася Жанна, і всі перезирнулись.
Особисто їй дуже хотілося ночувати в Артура, Артем обов'язково навідався б ввечері до брата. Як мінімум, можна було б глянути разом якийсь фільм на плазмі, сидячи на тому величезному дивані, як максимум… ну, тут вже як би пішло. Жанна хотіла ночувати в Артура.
Злата і Артур теж перезирнулися в дзеркалі, і дівчина, зашарівшись, опустила очі. Лише при одній думці про можливість ночувати в Артура їй стало жарко й дихання збилось.
— Як де? У мене вдома,— сказав весело Олексій, не помічаючи сумне зітхання Жанни. — Зараз приїдемо, познайомитесь із моїми доньками, з моєю дружиною! У нас з Людою великий будинок, всім місця вистачить.
Дім Олексія зустрів їх шаленими криками цілої юрби дітей.
— Тату, в тебе, здається, окрім мене, було лише троє дітей, звідки решта?— Артур поглянув на батька.
По вітальні носилося півтора десятка дівчат-підлітків, котрі ганяли по всій кімнаті, стрибали на м’які меблі і при цьому дико кричали. Одна з дівчат була з пов’язкою на очах і, намагаючись спіймати когось, дійшла до Олексія та обхопила його руками: діти грали в “Сліпого квача”.
— Впіймала! — закричала дівчинка радісно і зняла пов’язку. Побачивши перед собою дорослого чоловіка, винувато усміхнулась, — Олексію Петровичу, доброго вам вечора…
— Доброго, — він кивнув у відповідь.
— Тату! — прибігли його доньки, — Артуре!
— Що тут відбувається? — насупившись, запитав батько.
— Ти забув? Ти ж дозволив нам провести піжамну вечірку, ми запросили своїх подруг! — вигукнула середня донька Олексія.
— Я? Точно… — видихнув чоловік. Так, він і справді дозволив, бо не думав, що доведеться ночувати вдома, та ще й привести гостей для ночівлі.... Кількість запрошених підлітків вражала, тому можливість лишити ще двох старших дівчат викликала сумніви.
— Олексію, доброго вечора, любий, — підійшла Людмила, висока струнка жінка з зеленими очима й довгим каштановим волоссям. Вона обійняла чоловіка, поцілувала його в щоку й усміхнулась Артуру та двом дівчатам, котрі стояли біля нього, особливо звернувши увагу на ту, що зі шрамами. — І вам доброго вечора. Артуре, познайомиш нас?
— Так, обов’язково. Це — Людмила, дружина мого батька, хазяйка цього дому, а це — Злата... і Жанна.
— Рада нарешті познайомитися з тобою, Злато, — сказала Людмила й обійняла дівчину. Злата, котра не звикла до таких теплих зустрічей, напружилася. — Ти така полохлива, не бійся, — посміхнулась жінка.
— Я… добрий вечір, — швидко вимовила дівчина розгублено й поглянула на Артура. Він усміхнувся й поклав свою руку їй на талію.
— Жанно, рада зустрічі, — Людмила обійняла і руденьку.
— А ми? А нас? — затараторили дівчата.
— Ліза, Поліна, Настя, — назвав дівчат Артур, вказуючи на кожну по черзі.
— Це — твоя дівчина? — запитала найменша, восьмирічна Настя, і доки Злата осмислювала, що зараз відбувається, Артур відповів.
— Так.
Вона повернула до нього голову — Артур не жартував. Він був серйозним, веселий вогник блищав в кутиках його очей, а рука на її талії по-власницьки притисла Злату. Він вважає її своєю дівчиною…
— А коли весілля? — знову запитала Настя.
— Ми ще не придумали, коли саме, — посміхнувся він сестрі.
— Давай швидше одружуйся, а то мене вже задовбало, коли якісь там дівулі просять твій номер телефону, — сказала Поліна.
— Пропоную перекусити перед дорогою, ходімо на кухню. Дівчатка, йдіть, розважайте своїх гостей.
Минаючи галасливу юрбу дівчат, що шушукалися купками за їхніми спинами, гості пішли за Людмилою на кухню.
— Люба, плани дещо змінилися, ми лишаємось і їдемо завтра — сказав Олексій, ледь вони увійшли до кухні.
— Завтра? Але ж… — Людмила озирнулася, — у дівчат піжамна вечірка, я ж не можу виставити за двері їхніх гостей, а гостей — он скільки! Місця — нема… Навіть кабінет і вітальня вже розподілені...
— У Артура вдома є ціла кімната з купою спальних місць, — сказала Ліза, склавши руки на грудях і спершись на стіну. — Не бачу проблеми.
— Лізо… — Олексій поглянув на доньку суворо, — іди до гостей, ми самі поговоримо про все, без твоєї допомоги.
— Тату, я, звичайно піду, але ж ти не почнеш зараз обдзвонювати всіх своїх друзів і знайомих, шукаючи місця́ для ночівлі двом дівчатам? Вже майже дев’ята вечора. Досить пізно. А в Артура є ціла вільна кімната. Я не бачу в цьому проблеми.
— Ти не бачиш, доню, а я бачу.
— То може, це — твоя проблема? — Ліза підняла брови і, задерши носа, пішла в залу до гостей.
Повисла пауза.
Олексій дивився на сина, насупивши брови. Як він, Олексій, міг забути про цю піжамну вечірку? Ліза має рацію. Дівчат нема де залишити, але потрібно телефонувати і шукати місця для ночівлі, хоча вже й пізно. Він не хоче відпускати сина зі Златою разом, бо боїться, що той звабить дівчину. Судячи з того, як оживився його син і як змінився його погляд, то щось подібне той уже планує. Треба дзвонити.
— Я зараз, я подзвоню брату Кирилу, — Олексій пішов до кабінету, Артур послідкував за ним.
Жанна і Злата лишилися на кухні з Людмилою.
— Олексій Петрович не хоче відпускати Злату до Артура? — запитала руденька.
— Незаміжнім дівчатам не годиться ночувати самим у дорослого нежонатого чоловіка, — сказала Людмила, набираючи чайник.
— Якщо ви так м’яко натякаєте на те, що вони можуть там переспати, то, при бажанні, це можна зробити будь-де і будь-коли. Хоч у парку, хоч у машині, та хоч у вашому будинку, вийшовши в садок чи замкнувшись у ванній, — сказала Жанна, беручи тістечко з вази, — було б бажання. При цьому можна суворо дотримуватись ілюзії пристойної поведінки і навіть не триматися за ручки на людях. — Жанна поклала тістечко собі до рота і, жуючи, додала, — є в мене такі знайомі — просто майстри маскування.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Межі пристойності, Лана Вернік», після закриття браузера.