Читати книгу - "Капкан кохання, Світлана Литвиненко"

  Гриша здивовано обернувся до Аміра:

- А ти ще хто такий? — запитав він, окинувши його поглядом з голови до ніг.

- А це мій хлопець, — Леся не розгубилася, швидко підбігла до Аміра й узяла його під руку. — Ми зібралися на вечірку. Тому, Гриш, вибач.

- А мені цікаво дізнатися, хто такий Гриша, — Амір відчув, як його накривають ревнощі, і вперто стояв на місці, попри те, що Леся намагалася потягнути його до машини.

- Я сусід Лесі. А також той хлопець, який до нестями закоханий у цю прекрасну дівчину. І який, до речі, відчуває взаємну симпатію з її боку…

- Гриша, не верзи дурниць, — Леся роздратовано зиркнула на сусіда та повторила. — Як бачиш, у мене є хлопець. Аміре, ходімо, бо ми запізнюємося.

- Впевнений, що надовго ти з ним не будеш. Ти ж любиш міняти хлопців, — кинув Гриша, ображений і злий, забувши про будь-яку вихованість.

- Негайно попроси вибачення! — Амір остаточно втратив терпець і схопив Гришу за спортивну куртку. — Або отримаєш по пиці.

- Хочеш побитися? Я не проти. Але свої слова назад не заберу. Я давно живу поруч із Лесею і знаю її звички. До неї то один…

  Та Гриша не встиг договорити — удар в обличчя змусив його відскочити назад і він ледь не впав. Оговтавшись, Гриша зі злістю кинувся на суперника, який уже був готовий продовжити бійку. Але між ними стала Леся.

- Припиніть! — щосили вигукнула вона. — Гриша, я була про тебе кращої думки.

- А я про тебе, — відрубав хлопець. — Як ти могла?

- Я тобі нічого не обіцяла. І моє особисте життя тебе не стосується.

- Леся, відійди, — Амір узяв її за плечі й відсунув убік. — Ми ще не закінчили розмову з твоїм сусідом.

- Аміре, і ти припини, — обернулася до нього Леся. — Досить уже вам!

- Я не припиню, поки цей негідник не попросить у тебе вибачення, — Амір продовжував лютувати, його кулаки все ще були стиснуті.

- Гаразд, я щиро прошу вибачення, — Гриша зітхнув і розвів руки в сторони, починаючи усвідомлювати, що наговорив зайвого і несправедливо образив дівчину. — Нічого такого немає. Леся порядна і добра… просто не моя. Тож тобі пощастило... Ще раз вибач.

- Я тобі вибачаю, — Леся трохи заспокоїлася, її голос пом’якшав. — Ти теж хороший хлопець. Але між нами нічого не може бути, окрім добросусідських відносин.

- Гарного вам вечора, — кинув Гриша й попрямував до під’їзду, торкнувшись обличчя він скривився від болю.

  Амір провів його поглядом і хмикнув:

- Щось нам із сусідами не щастить.

  Потім він поправив комір своєї чорної сорочки, провів рукою по лацкану піджака, ніби струшуючи з нього залишки неприємного інциденту.

- Взагалі Гриша — непоганий сусід, — Леся тяжко зітхнула. — Але він не той чоловік, який може мені подобатися.

- Так само як і я… — Амір глянув на неї з ледь вловимою посмішкою. — Виходить, мені теж не пощастило так само як і йому. Але, на відміну від нього, я не опускатимуся до образ. Ну що, поїхали?

  Він відчинив перед нею дверцята авто, але перш ніж вона сіла, його погляд ковзнув по її фігурі.

- До речі… Ти маєш просто приголомшливий вигляд, — його голос став теплішим. — Ти… чарівна. Настільки, що я навіть боюся відвести погляд, щоб не втратити цю мить.

  Леся підняла на нього очі, в яких промайнув здивований вогник. Від такого несподіваного компліменту її щоки залилися легким рум’янцем.

- Дякую… — вона зніяковіла а потім, набравшись сміливості, відверто глянула на нього. — Ти теж… ти виглядаєш чудово. Елегантний, впевнений… і неймовірно привабливий...

  Амір усміхнувся, задоволений її реакцією та зачинив за нею дверцята. Обійшов авто та сів за кермо

- Але у бійку кидатися не варто було,- додала вона.

- Тобі що, його шкода? — запитав Амір завівши  двигун.

- Просто… як людину, — відповіла Леся.

  Амір трохи помовчав та на помірній швидкості виїхав на головну дорогу.

- Взагалі ти маєш рацію, я іноді буваю занадто запальний. Але, повір я щоразу намагаюся контролювати себе.

- А ревнощі теж контролюєш? Бо, чесно кажучи, ти дуже ревнивий. Не ображайся, але це правда.

- Поважаю тебе за відвертість, — визнав Амір повертаючи на перехресті. — Та що вдієш? Серцю не накажеш. А ти хіба не ревнива? Як би ти відреагувала, якби твій коханий фліртував з іншою?

  Леся трохи нахилила голову, оцінюючи його питання.

- Та я б більше з таким не зустрічалася, — зітхнула, пильно вдивляючись у його обличчя, намагаючись зрозуміти, що він про це думає.

  На світлофорі Амір трохи пригальмував:

- І почуття для тебе не мали б жодного значення?

- Знаєш, мені здається, я ще ніколи не кохала по-справжньому, — зізналася Леся, задумливо спостерігаючи за вогнями вечірнього міста. — Кажуть, якщо кохаєш по-справжньому, то готовий навіть пробачити зраду. І взагалі готовий на все заради коханої людини. Та у мене таких почуттів ще не було.

  Його пальці мимоволі стиснули кермо міцніше.

- А що б ти хотіла, щоб чоловік зробив заради тебе, який кохає тебе по-справжньому? — його голос звучав спокійно, проте в ньому читалося щось більше.

  Леся підвела на нього погляд, затримала його на мить і тихо відповіла з натяком:

- Щоб поважав моє рішення… Відпустив, не тримав біля себе і нічого не вимагав.

  У його очах промайнув ледь помітний спалах болю, проте він швидко сховав свої емоції за легкою усмішкою.

- Розумію… Ми приїхали, — сказав Амір, зупинивши авто біля розкішного готелю, фасад якого світився тисячами вогників. А зсередини долинала приємна, спокійна музика. Саме тут проходила благодійна вечірка.

  Він вимкнув двигун, проте не поспішав виходити.

- Леся, у мене для тебе є подарунок. На згадку.

- Як це мило з твого боку… А я навіть про це не подумала. Тепер аж ніяково,- вона була здивована.

- Ти вже подарувала мені чимало прекрасних моментів, які я буду згадувати з радістю. А це — більше, ніж достатньо.