Читати книгу - "Капкан кохання, Світлана Литвиненко"

  Повернувшись до квартири, Леся впала на ліжко, все ще перебуваючи у піднесеному, але водночас схвильованому стані. Годинник показував п'ятнадцяту годину — у неї ще був час відпочити. Вона цілком встигне зібратися на вечірку, адже Амір обіцяв заїхати о дев'ятнадцятій. І лише тепер Леся задумалася: чи варто було взагалі погоджуватися йти з ним на ту вечірку? Чому вона просто не могла відмовитися? Її думки повернулися до Аміра. Вона чесно визнала перед собою, що погодилася лише тому, щоб провести з ним трохи часу, щоб потім попрощатися назавжди. Зі своїм… колишнім чоловіком.

"Невже мені справді хочеться провести з ним ще хоч трохи часу?" — думала Леся, дивлячись у стелю. Ця думка дивувала її саму. Вона не була впевнена, чи це звичайний смуток, чи щось більше. Але одне було зрозуміло: її емоції до Аміра ще не згасли повністю, і це бентежило її.

  Леся пригадала, як Амір казав, що вона йому подобається, що він її кохає. А чи кохає вона його? Заплющивши очі, вона задумалася над цим. Вона відчувала до нього глибоку симпатію, повагу, вдячність, але точно не любов. А може, просто не хоче цього визнавати? Боїться. Але чого боятися? Їй нема чого боятися.

  Її більше гнітила думка про те, як усе почалося. Як її змусили вийти за нього заміж, як за неї зробили вибір. Цього чоловіка для неї вибрав дід, якого вона ненавиділа. І тепер кожен спогад про цей шлюб нагадує їй про діда. А вона не хоче, щоб у її житті залишалося бодай щось, що могло б пов’язувати її з тією людиною.

  Тому Леся вперто переконувала себе, що нічого до Аміра не відчуває. Це просто вдячність за його порядність і доброту. Вона не дозволить собі думати інакше. Щойно вона поїде, то забуде його. І він забуде її.

"Не можна бути з людиною лише тому, що вона тебе кохає, — твердила собі Леся.- От я його не кохаю і обманювати ні його, ні себе не буду. Але, чому я тоді погодилася піти з ним на ту вечірку? Навіщо? Навіщо я це зробила? Та вже пізно змінювати рішення, і підводити я його не стану. Проведу з ним цей вечір, а потім поставлю остаточно у цьому крапку — раз і назавжди…»

  Леся одягла довгу вечірню сукню темно-зеленого кольору з рукавами, яка спокусливо облягла її ідеальну фігуру. Сукня була прикрашена блискітками, які створювали ефект розкішного сяйва. Верхня частина мала глибокий V-подібний виріз, що підкреслював зону декольте, а високий розріз на нозі додавав образу витонченості та легкої зухвалості. Своє довге чорне кучеряве волосся вона зібрала й заколола позолоченою шпилькою. Нанесла легкий макіяж і ще раз подивилася на себе у дзеркало, задоволено усміхнувшись. Вона давно не вдягалася так святково.

  Амір приїхав вчасно, як і обіцяв, рівно о дев'ятнадцятій. Коли він посигналив, Леся махнула йому рукою з вікна, даючи зрозуміти, що зараз вийде. Не гаючи часу, вона накинула на плечі довге чорне пальто, взяла маленьку сумочку й швидко спустилася ліфтом.

  На вулиці її зустріло прохолодне свіже повітря, і вона зробила глибокий вдих, відчуваючи приємне хвилювання, змішане з легкістю. Усупереч своїм переконанням, вона була в піднесеному настрої. Поглянувши на Аміра, Леся на мить завмерла. Він виглядав неймовірно привабливо, навіть зачаровував.

  Та її роздуми зненацька перервав сусід Гриша, який раптово з’явився поруч.

- Привіт, дівчинко. Маєш гарний вигляд, спокусливий, — Гриша підійшов майже впритул. — А чому ти не повідомила мене, що повернулася? Я чекав. Ти що, забула, що обіцяла мені дати відповідь?

- Яку відповідь? — Леся на мить розгубилася, намагаючись пригадати, про що йдеться. Невже вона дійсно йому щось обіцяла? — Гриша, я поспішаю.

- Ти обіцяла подумати, чи будемо ми коханцями, — хлопець підморгнув їй, явно задоволений собою.

- Мені теж цікаво, яка буде відповідь, — до них підійшов Амір, його погляд став холодним, а голос спокійним, але напруженим.