Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

І, напевно, в глибині душі я навіть сподівалася, що це саме дике переможе.

Але дракон подолав тяжіння і відступив. А потім безсоромно схопив мою праву руку й активував браслет. 

— Як цікаво! — протягнув цей лускатий гад, розглядаючи зображення, що переливалося всіма кольорами веселки. Усе ще трохи блідувате, але цілком терпиме, враховуючи обставини. — Не зовсім те, що я очікував побачити, — зауважив він розчаровано. — Точніше, зовсім-зовсім не те. І все ж... скільки намішано! І радість, і бажання, і пристрасть, і страхи. Невже я так вас лякаю, Гелено? Чи все ж викликаю більш приємні емоції?

— Та я... Та ти... Та я вас зараз! — від обурення всі слова мигцем вилетіли з голови.

Я вирвала руку і з усієї сили відштовхнула дракона. Амадо, який не очікував такого напору, відсахнувся метра на два. На мить картинка спалахнула, забарвившись у червоний колір люті, але одразу потьмяніла. 

— Ось що я вам скажу, — холодно процідила я, деактивуючи артефакт. — Якщо ви на мені експериментувати зібралися, щоб дослідити кумедні емоційні сплески двоногих, то спершу треба було дозвіл запитати. А я його не давала. — Щоки горіли вогнем сорому. Дурненька, ну куди ж ти лізеш-то? Звісно, цей багатосотрічний комин з крилами не просто так за тобою тягається. Гадаєш, жінок йому не вистачає? Нема до кого позалицятися? Йому, з його титулами, зв'язками й зовнішністю, ага. Трясця... Дуже й дуже привабливою зовнішністю, щоб йому повилазило! — Дякую за турботу про моє здоров'я. Оцінила, прийняла. Про танці ввечері, думаю, ми обоє погарячкували. А тепер вибачте, маю працювати.

Я відвернулася, аби піти, але Амадо різко й вимогливо перехопив моє зап'ястя.

— Що ви робили в саду після того, як я пішов?

— Ні слова не скажу, поки не поясните, навіщо вам це.

— Гелено! — у його тоні задзвенів метал. — Я не заради розваги питаю. Відповідайте прямо.

— А мені здавалося, це ви в нас любите грати в загадки. 

У його очах проскочили блискавки — помаранчеві, яскраві й небезпечні. 

— То що? Запитую, як голова служби безпеки.

— Ах, ось як ви заговорили? — Мені б злякатися, та не вийшло: розчарування встромило в серце гостре лезо й з насолодою провернуло його градусів так на сто вісімдесят. — Ну тоді відповідаю: думала, що шукаю друга. Але, мабуть, гірко помилилася. Переплутала, недочула, недодивилася й вигадала собі казна що. З нами, переселенками з інших світів, іноді трапляється. 

— Дивно, — здавалося, він пропалить мене поглядом наскрізь. — Ви не брешете. Нічого не розумію.

— Уявіть собі, не всі брешуть. А тепер відпустіть. Мені боляче.

Амадо розтиснув пальці.

— Вибачте, заради всіх богів. Не розрахував силу.

— Помітно. — Я розтерла почервонілу шкіру і відійшла від нього на півкроку. — Приємного дня вам, пане голова служби безпеки, а мій, будь ласка, постарайтеся не псувати більше, ніж уже зіпсували.