Читати книгу - "Сотня весіль та інші неприємності, Анні Кос"

Сказати, що настрій у мене впав — це нічого не сказати. Перші емоції вляглися, лють і образа потьмяніли, залишивши після себе щось на кшталт дірки, яку миттєво заповнило розчарування. Казала ж собі триматися якомога далі від Амадо — от і треба було слухатися голосу розуму. Мірабель, оцінивши мій похмурий вигляд, здивовано розплющила очі й вже хотіла запитати, що сталося, але, спіймавши мій застережливий погляд, промовчала. 

— Слухай, у нас за розкладом кілька візитів ввічливості й одна прогулянка з княжною фейрі, леді Одеттою, їй треба перед вечором зарядитися сонячним світлом, зовсім виснажилася в дорозі, бідолаха. Думаю, з першим я впораюся сама. Візьмеш на себе княжну?

— Звичайно.

— Покажи їй сад над урвищем. Тільки попередь, що там холодно, фейрі дуже чутливі до температури. Зате в сніжки грають як ніхто інший. Рекомендую перевірити на практиці.

— Думаєш, підбити око гості влучно кинутою крижиною за кілька годин до балу — вдала ідея?

— Ти спочатку влуч, крилаті знаєш, як ухиляються, якщо припече? — хмикнула Мірабель. 

— І ухиляються, і вивертаються. Вже помітила.

Принцеса співчутливо похитала головою.

— У тому й біда. Тож іди. Усім іноді корисно подуріти.

— Дякую, — це ж треба, який талант дипломата: ще жодного разу мене так витончено не виганяли на повітря, щоб спустити пару.

Мірабель не помилилася. Фейрі — чарівна кучерява брюнетка з іскристими зеленими очима, гострим язичком і крилами метелика — мала рухливість п'ятирічної дитини.

— Терпіти не можу бали, — скаржилася вона. — Батьки змусили їхати сюди. Престижно, корисні знайомства і таке інше. Ніяк не допетраю, навіщо їм це треба? Князівство в нас крихітне, з одного боку — болота, з іншого — світлі ельфи. Уся торгівля — тільки транзитом через ліси, а мито ельфи здирають — куди там гномам! Тож заробляємо ми вирощуванням ексклюзивних лікувальних трав уже років сто. Навряд чи для князівства з'явиться економічна чи політична вигода від десятка танців та пари конкурсів.

— Може, батьки просто хочуть вам світ показати?

— Ну й відправили б у подорож, — знизала плечима дівчина. — А так палац-місто-палац. Нудьга. Хіба що... — Вона підморгнула. — Ви покажете, де можна з гірки скотитися з вітерцем. У мене є магічні складані санки.

Не знаю вже, що подумали про нас королівські садівники, але наступну годину ми провели з вереском, галасом і по вуха в снігу, катаючись засніженим схилом недалеко від водоспаду. Щоправда, зім'яли дорогою кілька кущиків, але не спеціально, чесно. Незабаром до нас приєдналося ще з десяток гостей, хтось приніс льодянки — і нехитрі веселощі набули розмаху справжньої снігової вечірки. Схаменулися, лише коли сонце почало сповзати до горизонту. 

— О боги, — простогнала Одетта, вибираючись з намету й відчайдушно намагаючись привести себе до ладу. — Треба йти перевдягатися й робити зачіску! Вам теж?

— Угу.

Дівчина простягнула мені руку й мовчки, але зі щирим співчуттям, потиснула мою долоню.

— Ну, тоді удачі.

Бал! Довгоочікуваний бал! Щоб його... 

***
 

— Ти що твориш, дурню довгоногий, каланча піднебесна? Я куди сказав закуски ставити? Хіба в центр столу? На три пальці лівіше — це на три! Лі-ві-ше! Ти взагалі рахувати вмієш? — Борода Вардена нагадувала курку середнього ступеня обскубаності. — А ти куди пішов? Це що в тебе? Білий «К'янто» сорокасемирічної витримки? А ти його в лід сунути здогадався? Ідіот! Букет не розкриється, вийми негайно й постав у холодну воду! — Гном змахнув у повітрі лінійкою, зовсім як диригент паличкою. — Послали боги дурнів, усі мої старання прахом!

Він схилився над столом, заміряючи відстані між приладами й безперестанку бурмочачи собі під ніс. Бернард, ошатний і задоволений, як мідний чайник, у накрохмаленій сорочці та сюртуку з вишивкою, востаннє інспектував обідню залу, у сусідній — танцювальній — музиканти налаштовували інструменти під наглядом сестер Афлуї. 

Слуги метушилися, запалюючи магічні лампи та свічки для створення атмосфери. Під стелею розкинулася приголомшлива ілюзія нічного неба, всипаного зірками. Вони переливалися і мерехтіли, як справжні, час від часу то одна, то інша іскорка зривалася донизу, але танула безслідно, не пролетівши й половини шляху. Кассарі, яка створила це диво, задоволено милувалася відображенням вогників у натертому до ідеального блиску паркеті. 

Найнетерплячіші з гостей уже прогулювалися туди-сюди, обмінюючись жартами й збираючись у невеликі компанії. Я роззирнулася: слушна нагода знайти собі місце в куточку і злитися з навколишнім оточенням.

— А ти маєш чудовий вигляд! Приємно бачити тебе такою, — пролунало басовите за спиною.

Я розвернулася на підборах і ледь не завищала від радості. Високий сивобородий демон стояв зовсім поруч і розглядав мене через скельця пенсне. Гордовитий, величний, в ошатному сюртуку з голочки. 

— Магістре! Звідки ви тут?

— Забула? Я ж обіцяв, що прийду на відкриття, — усміхнувся він. — Не міг пропустити твій дебют.

— Що ви! — зніяковіла я. — Свято-то не для мене, і, сказати чесно, я цьому рада. Занадто багато уваги.