Читати книгу - "Відродженя острова, Серена Давидова"

— Нам потрібне благословення богів, — кивнув він на вогнище.

— Ти хочеш стрибнути через нього?

Сігурд усміхнувся.

— Авжеж.

Вона зовсім запам’ятовала про цю традицію.

Він нахилився, обережно перехопив краї халата і зав’язав їх довкола її талії, щоб тканина не заважала.

Вони взялися за руки.

— Готова?

— Так.

З розгону пара стрибнула через полум’я.

На мить їм здалося, що вогонь поглинув їх повністю — яскравий спалах здійнявся слідом за ними, ревонув голосніше.

Приземлившись по той бік, Інгеборда з острахом озирнулася назад, але полум’я знову стало лагідним і мирно затріщало, ніби нічого й не сталося.

Сігурд м’яко усміхнувся й притягнув її до себе.

Вони сіли на повалене дерево, і дівчина, ще трохи ошелешена, не відразу помітила, як її очі почали заплющуватися. Крізь дрімоту вона почула голос коханого.

— Я хочу, щоб ти мені дещо пообіцяла.

— Що саме?

— Ти будеш розповідати мені про все, що з тобою відбувається.

— Але ж я й так розповідаю тобі все.

— Травми, Ді.

— Які травми?

— Я добре тебе знаю, — він провів пальцями по її долоні. — Ти часто хапаєшся за ліві ребра. Перед стрибком ти теж це зробила і після.

Інгеборда ледь чутно зітхнула.

— Я не хотіла тебе засмучувати, — вона зібралася з думками. — Я оступилася і покотилася з пагорба. Можливо, в мене тріснуло ребро.

— Ти повинна була мені про це сказати.

— Сіг, можливо, все в порядку, і це просто синець.

— Ми не підемо завтра до руїн. Тобі потрібен відпочинок.

— Я можу це зробити. Якби не могла, то сказала б.

Сігурд м'яко, але вперто похитав головою.

— Ді, ти сильна. Моя сильна дівчина. Але не можна ігнорувати травми.

— Почекай, — вона перебила його. — Я лікарка і можу точно сказати, коли можна ходити, а коли потрібно відпочивати.

— Ти не можеш сама себе лікувати. Ти знаєш, що схильна применшувати свої травми.

Вона на мить замислилася, а потім тихо промовила:

— Добре. Якщо мене оглянуть Велена і Божена, тобі стане легше?

— Так, стане. Пообіцяй що більше ніколи не приховаєш від мене, що с тобою відбувається.

— Тоді я обіцяю, — прошепотіла вона.

Втома й тепло вогню зробили своє — її повіки стали важкими, дихання вирівнялося.

Сігурд лише ледь усміхнувся, коли помітив, що вона заснула, і, не порушуючи її спокою, легко підхопив її на руки.
Обіймаючи найдорожчий скарб, він поніс її назад, щоб вона могла спочити у своєму ложі.
Обережно поклавши дівчину на ліжко, Сігурд ніжно торкнувся губами її щоки. Вона навіть не поворухнулася — втома взяла гору.

Вийшовши до Великої світлиці, він побачив, що залишилися лише ті, хто мешкав у домі.
— Може статися, що завтра ми не підемо до руїн, — сказав він, сідаючи на лаву поруч із Грегом.
— Чому?

— У Ді, певно, тріснуло ребро. Їй слід відпочити.

— Я огляну її вранці, — стурбовано мовила Божена. Вона щиро переймалася за свою господиню. Хоч і була служницею Інгеборди, та між ними давно склалися дружні стосунки.
— Не применшуй її стану, навіть якщо вона скаже, що все гаразд, — суворо проказав Сігурд. — Мені потрібна правда.

— Як накажеш, конунже, — жінка знала, що Ді легко змусить її приховати істину, якщо їй справді буде зле.

— Навіть якщо вона почне вередувати, як справжня Володарка Снів, — додав він.

— О, боги, ти робиш з неї якогось страховиська, — здивовано вигукнув Грег.

— Просто він добре знає свою кохану, — зауважив Рагнар, обіймаючи дружину.

— До речі, Ді щось хотіла нам розповісти, — втрутився Рагнальд.

— Так, вона згадувала щось про кістки драконів, коли я стрів її коло лісу. Але була надто втомлена й незабаром заснула.

— Тоді обговоримо це завтра. А зараз я йду на спочинок. Якщо ти мене розбудиш, викину тебе за двері, — кинув Грегові принц, підводячись.

— Та що ти як ніжний хлопчина? То було лише раз! — обурився Грег.

Але принц його вже не слухав — швидко пішов до житлової частини дому.

— Який він буркун, — пробурмотів Грег.

— Ну, тоді ти й справді зчинив гамору на пів дому, — усміхнувся Рагнар, пригадавши ту ніч.

— Та перебрав трохи… — буркнув Грег.

— «Трохи»? Та ти ледве стояв на ногах! — Астрід здивовано глянула на нього. — Твої п’яні пісні досі згадують.

— Мені вже пояснили, що співати серед ночі — не найкраща думка.
— Тебе б ніхто й не дражнив, якби ти ті серенади співав дівчині, а не нашому принцу, — Рагнар уже відкрито реготав.