Читати книгу - "Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тим часом жрець виколупав з надр своєї безмежної мантії якусь книгу, відкрив її й почав громовим голосом читати:
- І Дракониця-мати веліла драконам знайти собі істинну пару, бо тільки так зможуть вижити вони в світі, отримавши в стократ більше сили й магії! Бо лише з істинного кохання проізростають крила, потужність і лють, тільки з істинного кохання квіти ростимуть до серця. І дала вона дітям своїм крижані квіти кохання, щоб не помилилися вони в виборі, і ростуть вони вглиб душі, захоплюють тіло й душу. І хто істинно кохає й не порушив обітниці своєї, той зможе знову народитися ще сильнішим і ще лютішим. А хто лукавим був із собою і серцем своїм – помре на світанку, коли остання квітка розпустить свої пелюстки!
Софійка зачудовано слухала слова жерця, проймаючись благоговінням і трепетом. Слова з книги надзвичайно вразили її, вона неначе потрапила в казку, про яку завжди мріяла й фантазувала, роблячи буденні справи, коли була ще вдома.
Скрипнули двері, й до кімнати зайшли всі теперішні мешканці замку, яких, певно, покликала Агафка.
Управителька Шарна, старша покоївка Селіна, кухар Бербер, дворецький Рубіст, конюх Мирон, і навіть паж Чатко, якого Софійка рідко бачила, бо був нелюдимий, все в себе сидів. Тадей обнімав Агафку, яка тихо хлипала йому в груди. Навіть Яніра тупцяла біля входу, споглядаючи шлюбну церемонію якось умиротворено й схвально.
- І хто знає слова проти єднання цих сердець, скажіть їх зараз, або мовчіть довіку! – крикнув жрець Гросій, аж всім вуха позакладало. – А хто кохання хоче бачити – сюди дивіться, на цю пару, в яких квіти кохання проізростають і дадуть плоди свої, коли настане час!
Жрець великим товстим пальцем тикнув в бік непорушного Аріана на ліжку, та Софійки, яка стояла поряд, хоч і засоромлена трохи від надмірної уваги, але горда й упевнена в собі.
- Дракониця-мати на вас споглядає, і моїми вустами називає вас нині чоловіком і дружиною, Аріане й Софіє!
Агафка ридала, чоловіки стояли мовчки, опустивши голови. Навіть у Леонтини на очах виступили сльози. Лише Яніра посміхалася й схвально кивала головою.
- А тепер чоловік і дружина можуть поцілуватися! – знову пророкотав в кімнаті голос жерця.
Софійка нахилилася й поцілувала Аріана в губи. Вони зустрілися поглядами. З кутика його ока стікала одинока сльоза.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Холодна байдужість, або Дракони вмирають на світанку, Лариса Бондарчук», після закриття браузера.