Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Я вловив рух Дарії. Вона зібралася покидати нас.

— Даріє! Я не дозволяв йти, - спокійно зупинив я свою служницю. Дівчина злякано подивилася на мене. - Ви забули? Ви не повинні залишати мене. Особливо в таких ситуаціях, коли поряд сторонні люди.

— Сторонні люди? - в ще більший сказ прийшла Ерманія. Зазвичай холоднокровна жінка, зараз вона просто була невпізнанною.

Дарія зупинилася, спохмурніла, і я бачив по її погляду, що вона не наважується залишитися. Але по-перше, тільки в її силах було зупинити у разі чого новий напад. Довіряти Дереку не було бажання. А по-друге, якесь дивне почуття змушувало мене зупинити її.

Я з нетерпінням вказав Дарії на місце поряд із собою. Вона ще кілька секунд не наважувалася, але потім... вирішила залишитись, але відійти на деяку відстань.

— Дереку, дякую, що все розповів моїй колишній дружині, - кинув я чоловікові. - Ось тебе я зараз бачити зовсім не бажаю.

— Ми зустрілися біля твого будинку, - вирішив поспішити виправдатись він. - Я лише сказав, що твоє здоров'я покращало. А вона вже сама на власні очі все побачила.

— Ти звільнений! - обернувшись до чоловіка, взявши себе в руки, холодно промовила Ерманія.

Дерек чомусь чекав від мене якоїсь відповіді. Але не дочекавшись, роздратовано видихнувши, покинув мій будинок.

— Чаю? Вина? - запропонував я Ерманії, криво посміхнувшись і показуючи майже здоровою рукою на стіл. Жінка сіла навпроти мене, знову кинувши злий погляд на мою служницю. Моя родова магія спрацювала миттєво. І якого демона в моєму домі діє чужа магія?

Ерманія повільно перевела на мене свій здивований погляд.

— Ось як? - зарозуміло хмикнула вона.

— А ти думала я дозволю тобі торкнутися моїх слуг?

Вона повільно оцінюючим поглядом пройшлась по мені.

— Навіщо вся ця вистава, Віторе? Шалений, паралізований, недієздатний, - повністю оволодівши собою, спокійним, злегка зарозумілим тоном вимовила Ерманія.

— Навіщо вся ця вистава, Ері? - у тон їй промовив я, навіть злегка посміхнувшись. - Турбота, лікарі, суди.

Вона була як завжди чудова. Важко було її не помітити, важко не закохатися, важко було не захоплюватися її красою. І часом важко було не захоплюватися її чесністю.

— Якщо ти не настільки божевільний, як вирішив здаватися, то мусиш знати, що мою сім'ю відлучають від королівського двору.

Я криво посміхнувся і, зітхнувши, промовив:

— Часом ти мене захоплювала, Ері, а часом розчаровувала.

Її темно-червоні губи розпливлись у зловісному оскалі.

— О, так, любий, у мене про тебе такі ж спогади. Правда, - вона зробила коротку паузу і кинула швидкий погляд на Дарію, - мабуть твій стан не дозволяє тобі зробити вибір ... краще.

— Ці часи, на жаль, позаду. Розплющ очі і подивися на мене. Я не божевільний, але я паралізований. Вона не може бути моєю коханкою.

Ерманія відкинулася на спинку стільця, закинула ногу на ногу, і тихенько постукувала нігтиками по столу. Її шикарне чорне волосся хвилями лежало на оголеному плечі.

— Мені потрібні гроші, Віторе, - цілком твердим і серйозним голосом заявила вона.

— Пробач, люба, - відмовив я з усмішкою.

— Віторе, я могла б відсудити в тебе гроші за численні зради. Ти знаєш це. І ти знаєш, як я занапастила б твою репутацію. Але я не зробила це на згадку про наше, хоч короткочасне, але справжнє кохання.

— Мені тобі дякувати? Потрібні були б гроші – відсудила б. Не зробила це – отже, так тому й бути. Час сплинув, Ері.

— Віторе... ти як був мерзотником, так і залишився ним, — з презирством пирхнула жінка.

— Ерманіє, мені треба зараз нагадати тобі про... Дерека, ваш зв'язок, вашу змову, про підкуплених суддів, про підкуплених служниць? Ти всіма силами хотіла позбавитися мене, а зараз вирішила просто... «попросити» грошей?

Її погляд став гострим і крижаним. Але зовнішній спокій вона зберегла.

— Я легко можу здати тебе в руки правосуддя. І коханця твого теж. Але не зроблю цього, якщо ти зникнеш із мого життя раз і назавжди.

— Я мріяла про сім'ю, - раптом прошепотіла вона, дивлячись мені в очі. - Я мріяла стати дружиною та матір'ю. Але ти все так зруйнував за одну мить, Торе. Ти завдав мені стільки болю. Я щаслива, що ми з тобою не мали дітей. Ти не гідний бути чоловіком та батьком.

— Люба, ти зараз хочеш мене зворушити? Чи вирішила виставити мене в чорному світлі перед служницею? Думаю для неї все одно яким я був чоловіком. Для неї важливіша своєчасна оплата праці. Ти... коли їй виплатиш зарплату, люба? Адже півмісяця вона пропрацювала на тебе, чи не забула?

— Я залізла в борги через тебе, Віторе! - нарешті, вона почала виходити з себе. - Ти думаєш утримувати твій будинок і слуг нічого не коштувало мені?

— Е... — я насупився, нібито щось згадуючи, — ти зараз говориш про найм нових слуг і утримання твого коханця Марвія? Вибач, я не збираюся оплачувати твої чергові помилки. Що ж до Соура та Амадіни... вони за ці місяці не отримали й копійки з твоєї кишені.