Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Ти чув мене? Мою сім'ю відлучають від королівського двору!
— Вихід: швидко вийти заміж за якогось старого графа, потерпіти одну шлюбну ніч, і гарно й щиро поплакати на його похороні, - посміхнувся я.
Ерманія похитала головою та закотила очі.
— Я думаю, що в тебе більше шансів залишитися при дворі, ніж у твоїх батьків, Ері. Ти побачила в мені легку здобич, але, на жаль, я зруйнував усі твої плани. Я більше не бажаю бачити тебе у своєму будинку. Не заспокоїшся і не послухаєшся моєї поради – віддам під суд. А тепер йди.
Ерманія просто свердлила мене своїм чорним поглядом, сповненим ненависті та злості. І безвиході.
— І що накажеш мені сказати суддям? Що мій колишній чоловік ожив? Чудовим чином одужав від божевілля?
— Твої проблеми, люба. Незабаром і так усі дізнаються про моє «зцілення». Але можеш сказати й правду: хотіла отримати гроші колишнього чоловіка, став його опікуном. А щодо діагнозу… могла би придумати мені якийсь інший, не такий страшний. Бо, як всі знають, від божевілля немає ліків.
— У тебе немає жодного родича, Торе. Після твоєї смерті гроші підуть у казну Його Величності. Чому б тобі не зробити благодійне діло та не допомогти тим, хто дійсно потребує їх? Я впевнена, що кому – кому, а ось королю твої гроші потрібні в останню чергу, - Ерманія стояла на своєму.
— Ти ж знаєш, люба, по закону спадкоємцем стає лише дружина. Або дитина. Або опікун. Що ж… добре, що у нас дійсно немає дітей. А одружуватись знов на тобі я не маю бажання. Добровільністю, пробач, не займаюся. В опікунах не потребую. То ж… я на всі питання відповів? А тепер іди. Негайно.
Я заплющив очі, бо в ногах відчув знову жахливий біль. Не хотів би я перед Ерманією показувати свою вразливість і слабкість. Мимоволі стиснув кулак, стримуючи біль, і відчув в той же час дотик.
— Мілорде? Вам погано?
Дарія нахилилася до мене і з тривогою вдивлялася в моє обличчя. Чоловіче «его» не хотіло виглядати таким безпорадним перед Ерманією, але вона не поспішала йти. А біль посилювався.
Легкою хвилею я зніс весь посуд зі столу. Ері злякалася і швидко зіскочила з місця. Дарія тим часом поспішила за снодійним, мабуть, вважаючи, що в мене почався напад.
— Мені ще раз повторити? – крізь зуби процідив я. Ерманія щільно стиснула губи, але пішла. Як завжди з прямою спиною, з гордо піднятою головою. Вона завжди вражала мене своєю витримкою.
Я зупинив Дарію, коли вона вже зібралася мене... присипляти.
— Не варто. Це не напад. Вибач, що налякав, - вибачився я і знову заплющивши очі, опустив голову на підголівник.
— Знову біль у ногах?
Я трохи кивнув.
— Я втомився і хочу відпочити.
— Так, звичайно, мілорде. Чи можу я чимось допомогти?
Я відчув, що Ерманія не пішла і стежить за мною. Без проблем знайшов її і гнівно блиснув очима. Нарешті вона пішла і я з полегшенням зітхнув. Подивився на Дарію, вкотре здивувався її тривозі за мене.
— Можеш дати подвійну дозу знеболювального?
Вона замислилася на кілька секунд і кивнула. Повернулася через пару секунд і простягла мені таблетки і склянку з водою.
— Мілорде?
Я розумів, що зробив дурість, дозволивши їй бути присутньою при цій розмові. Нічого гарного вона, мабуть, про мене й подумати не може. І вкотре я впіймав себе, що мені чомусь важлива її думка.
— У тебе є запитання? – вгадав я.
— Так, мілорде... Я не хочу забирати час, просто мені здається... вона небезпечна для Вас. Вона намагалася Вас вбити... чому Ви... чому Ви так просто її відпустили?
Зізнатися, я сподівався почути від неї зовсім інші запитання.
— Бо я не маю дозволу короля? - хмикнув я, скривившись від гіркої правди.
— Вибачте, що я підслуховувала... але хіба Ваше життя має залежати від Його Величності? Адже Ваша колишня дружина сама сказала, що її сім'ю бажають відлучити від королівського двору, значить... є за що.
— Коли шукають ворогів короля, Даріє, можливо все, — коротко відповів я і подався до будинку.
Я хотів якнайшвидше відпочити і побути на самоті. Біль вимотував, а таблетки поки не діяли. Але насамперед мені треба було розібратися в одній справі: якого демона в моєму домі працює чужа магія?
У кабінеті мій погляд одразу зачепився за троянди. Кейл постарався? Чи той, хто надіслав ці квіти? І чому я не відчув від них жодної загрози?
— Соуре, - підізвав я дворецького, що вже входив до кабінету, - викинь ці квіти з дому, - наказав я.
Я був не впевнений, що справа саме в них, але знав точно, що бачити їх не бажав. Востаннє глянувши на троянди, я не помітив на них слідів магії. Тоді в чому ж річ? Чи Кейл відвернув мою увагу, поки закляття знайшло нове місце для свого проживання?
Мені потрібно було якнайшвидше отримати аудієнцію у короля. Якщо вже багато хто дізнався про моє одужання, то я маю право виходити в суспільство. До того ж... здається і Марвей, і Дарія мають рацію: я цілком можу виходити за межі своєї «в'язниці».
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні», після закриття браузера.